На межі XVІІІ–ХІХ ст. формується “нова хвиля” у класичній школі. Провідними представниками цієї економічної течії були: англійці – Д. Мак-Куллох, Д. Міль, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Міль; французи – Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа та американець – Г. Ч. Кері. Великої уваги вони надавали вивченню категорій – вартості, ціни, капіталу, прибутку, заробітної плати, ренти. Зокрема, Дж. С. Міль у праці “Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії” (1848 р.) вивів кілька важливих визначень:
– капітал – це раніше нагромаджений матеріальний продукт праці, що авансується на придбання засобів виробництва та робочої сили. Мілль розрізняє основний та оборотний капітал;
– заробітна плата – це частина капіталу, що витрачається безпосередньо на купівлю робочої сили, або як плата за працю;
– прибуток – це винагорода за стримування від споживання. Прибуток зростає тоді, коли зменшується вартість праці і навпаки;
– ціна – це завжди ціна обміну, вона визначає вартість речей відносно грошей, тобто ту кількість грошей, які можна обміняти на річ.
Дж. С. Міль в “Основах політичної економії... ” основні принципи оподаткування узагальнив у таких положеннях:
– рівність податків за ознакою рівновеликих тягарів, тобто прогресивність оподаткування;
– не оподатковувати прожитковий мінімум;
– не оподатковувати суми заощаджень та інвестицій;
– шкоду національному капіталу завдає не сама податкова система, а надмірний сумарний тягар податків.
На відміну від своїх попередників, Адольф Вагнер у своєму ставленні до оподаткування вперше поєднав індивідуальні та державні інтереси. А. Вагнер відкинув твердження, що податки – “необхідне зло”, чи “велике зло”. Він сформулював вісім принципів оподаткування: дохідність та еластичність (фінансові принципи); раціональний вибір джерел та видів оподаткування (економічні принципи); універсальність та рівність оподаткування (економічні принципи), визначеність, зручність та малозатратність.
З огляду на зазначене необхідно зауважити, що впродовж трьох із половиною століть зміст та вибір принципів оподаткування істотно не змінився, але на перший план виходять принципи економічної ефективності, дешевизни, гнучкості (еластичності), транспарентності (прозорості), справедливості.