Сей є автором популярного в Європі “Трактату з політичної економії”, який уперше побачив світ 1803 p., а потім багато разів перевидавався, і капітального підручника “Повний курс політичної економії” (1830 p.).
Ж. Б. Сей за основу бере багатство. Багатство — все те, що становить цінність. Цінність визначається корисністю (споживчою цінністю). Виробляти предмети, які мають якусь корисність, значить виробляти багатство, оскільки корисність предметів — це першооснова їхньої цінності, а цінність є багатство. Сей стверджує, що створюється не матерія, а корисність маси матеріалів, з яких складається світ; вона не може бути ані зменшена, ані збільшена. Чим більша корисність, тим більша цінність, тим більше багатство нації. Тому праця продуктивна й у виробництві, й у сфері послуг.
Так завдається удар по фізіократах, які стверджували, що джерело багатства — у сільськогосподарському виробництві. Так корегується А. Сміт, який вважав, що цінність не створює вартості, а отже, і багатства: “...це і государ зі своїми чиновниками й офіцерами, а також сюди мають бути віднесені як деякі з найсерйозніших і поважних, так і деякі з легковажних професій: священики, музиканти, юристи, лікарі, письменники будь-якого напряму, актори, паяци, музиканти, оперні співаки, танцівники тощо” [58].
Ж. Б. Сей виходить на сучасний підхід до нарахування національного доходу і в цьому його заслуга, яка визначила його місце в історії економічних концепцій.
Цей концептуальний підхід виводить його й на основний висновок, що панує в політекономії, — про три фактори виробництва: працю, капітал таземлю.
Ж. Б. Сей висловлює ідею професійних знань, які є складником нагромадженого досвіду, такого необхідного для ефективності виробництва або торгівлі; до них він включає і знання управління. Сей не тільки і не стільки теоретик, він практик-підприємець, який посилено використовує англійський досвід організації як технічного, так і економічного менеджменту і маркетингу.
Поєднання трьох факторів виробництва — капіталу, праці й землі в їх єдності — це кредо Ж. Б. Сея. До речі, найманий працівник має капітал — знання та досвід. Проблему збуту Сей висуває на одне з основних місць і в бізнесі, і в теорії. Говорячи про значення політекономії, підкреслюється її важливість у справі управління державою і домашнім господарством. Сей говорить, що теорія обміну та збуту змінить усю політику світу. При цьому в освіті, пізнанні законів, що управляють людськими суспільствами, провідна роль належить середньому класу. “… саме в цьому класі суспільства, кажу я, і народжується просвіта. Звідси вона поширюється як на сильних світу сього, так і на простий народ” [58].
В історії економічної думки відомий закон Сея, який виводиться з теорії збуту. Потреби людини — двигун виробництва. Цінність продуктів визначається їхньою корисністю. Виробляється корисність і реалізується в обміні. Обмінюються корисністю на підставі її цінності. Виробництво породжує свого споживача, покупця як у продажу, так і в купівлі. Гроші виступають тільки як посередники; слідом за А. Смітом у Ж. Б. Сея вони — колесо обігу.
За цією ознакою недовиробництва бути не може, а можливий тільки вияв диспропорцій. Тобто виробництво в окремих галузях недовиробило. Пропонування автоматично породжує попит — такий висновок Сея, так говорять його учні. Практично формулюється ідея рівноваги попиту і пропонування, яку обмірковують економісти кінця XIX ст. і XX століття.
І як підприємець, і як теоретик Сей розглядає індустріальну технологічну революцію — застосування машин. Вигода від застосування машин подвійна. Збільшується маса продуктів, зменшуються витрати виробництва. Примноження продукту викликає зниження ціни на нього. А це в інтересах споживача і насамперед найманих працівників.