У контексті економічної теоретичної науки (у перехідний та новий час) активного розвитку набуває вчення про податки. Це було зумовлено історичними факторами соціального й політичного характеру. Починаючи з першої хвилі буржуазних революцій, коли до влади приходила активна і підприємницька буржуазія, особливо інтенсивно відбувається теоретичне осмислення фінансових явищ та оновлення фіскального інструментарію. З другої половини ХІХ ст. західноєвропейська фіскальна думка переважає в розробці питань оподаткування з боку державних інтересів, у той час як американським ученим належить більшість наукових пріоритетів у інтерпретації оподаткування під кутом зору комерційних інтересів підприємницько-корпоративних структур. Найвагомішою щодо цього є праця видатного економіста і соціолога Йозефа Шумпетера (1883–1950) “Криза податкової держави”. Шумпетер був основоположником самої ідеї та поняття “податкова держава. За його визначенням, податки не лише допомогли створити державу, вони сприяли її оформленню. Податкова система стала тим органом, розвиток якого спричинив виникнення інших органів. За допомогою податкового законодавства держава підпорядкувала собі приватні господарства і забезпечила домінування над ними.
“Податок вносить дух грошей та розрахунку в усі щілини, де ним до того і не пахло, і таким чином стає творчим фактором самого державного організму, який створив податок.”
Шумпетер визначав “податкову державу” через зростання важливості оподаткування та нове значення державного боргу, що було викликано посиленням централізованої влади, розширенням урядових функцій, активністю зовнішньої політики, амбіціями національних еліт.
Криза податкової держави настає за умов:
– втрати державою здатності збирати податки та повністю контролювати податковий процес;
– одержавлення податкової системи;
– перебільшення розвитку фіскальних засад державності.
Отже, податкова держава повинна вимагати від платників не так багато, щоб вони не втрачали фінансовий інтерес до виробництва, щоб рівень оподаткування не паралізував енергію до господарювання, не зумовлював деморалізацію суспільства. В іншому випадку починається криза податкової держави, коли податки руйнівним чином позначаються у першу чергу на економіці, потім – на способі життя, а в кінцевому результаті – на культурному рівні.