У дореформений період основним питанням, навколо якого велася активна економічна та політична полеміка, було селянське питання. У 40-х роках ХІХ ст. формуються дві протилежні течії – революційно-демократична (“Кирило-Мефодіївське товариство” – Т. Шевченко, М. Савич та інш.) та ліберально-дворянська.
Так, Василь Каразін, про якого вже згадувалося, виступав за реформування аграрних відносин, пропонуючи наділити селян землею у вічне користування, установити “межу залежності” селян від поміщиків, замінити панщину грошовим оброком.
А.О. Скальковський (1808–1898) виступав захисником великого поміщицького землеволодіння. Його аграрна програма формувалася для вирішення практичної проблеми поміщицтва півдня України – забезпечення їхнього господарства робочою силою. Скальковський був прихильником напівкріпосної ідеї наділення землею селян-кріпаків і селян-переселенців, але за умови, що вони довічно будуть сплачувати поміщикам або навіть відроблятимуть.
Д.П. Журавський (1810–1856) також виступає за збереження великого поміщицького господарства з поступовою його капіталізацією. У праці “Статистичний опис Київської губернії” він аналізує основні ланки сільськогосподарського виробництва – поміщицьке й селянське господарство. Щодо поміщицького господарства, то зроблено висновок про його неефективність та занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво з підприємництвом, застосовуючи капіталістичні форми господарювання. Але це було під силу небагатьом. Аналізуючи кріпосну систему, Журавський доводить її низьку ефективність. Лише заміна праці кріпаків вільнонайманою робочою силою, наголошує він, ліквідує це зло. Він пропонує навчати селян ремеслам, наближати їхню працю в поміщицькому господарстві до вільнонайманої.
Д.М. Струков виступає за трансформацію кріпосної системи у довгострокову оренду. Посилаючись на досвід організації сільського господарства в Новоросійському краї, значні успіхи напівкапіталістичних ферм колоністів, він не заперечує можливості перебудови аграрних відносин на основі селянського господарства, яке вважав здатним нагромаджувати капітал, але для цього необхідно зруйнувати общинне землеволодіння. У звільненні селян від опіки общини він бачить одну із обов’язкових умов розвитку самостійного селянського господарства.