Економічна криза у Франції продовжувалася з осені 1930 до 1935 року включно. Падіння виробництва було не різким, а досить затяжним. Спади спостерігалися у 1932 та 1935 рр. Так, порівняно з 1913 р. у 1932 р. обсяги промислового виробництва скоротилися на 4 %, таке саме скорочення відбулося у 1935 р. порівняно з 1930 р. У найважчому стані перебували: текстильна, автомобілебудівна промисловість, кольорова металургія, виробництво цинку та алюмінію. Франція втратила свої позиції у зовнішній торгівлі, що зменшилася удвічі. Експорт та імпорт зменшилися на 65 % від рівня 1930 року. Вкладники банків втратили не менше 3 млрд франків. Відбувалося розорення дрібного селянства.
Урядова програма подолання кризи (дирижизм) грунтувалася на теорії Дж. Кейнса. Підприємствам, особливо ВПК, надавалися державні замовлення, кредити, податкові та митні пільги. Селянам надавалися премії за скорочення посівних площ. Була розроблена соціальна програма допомоги безробітним.
Політична та економічна боротьба між урядом Народного фронту Л. Блюма (з 4 червня 1936 року) та корпоративною буржуазією призвела до зриву військових програм модернізації армії. Зокрема, у грудні 1938 року на ряді авіаційних підприємств було оголошено локаут, роботу втратили більше 1,3 млн робітників. Праворадикальний уряд Ф. Даладьє (з квітня 1938 року) по суті ліквідував усі завоювання Народного фронту. Отже, економічний розвиток Франції у 20–30 рр. був надзвичайно нерівномірним, мав циклічний характер.