Розвиток світового господарства у 40 – 80 рр. характеризується такими основними загальними тенденціями.
1. Відбудова європейського та японського господарства в повоєнний період відбувалася на основі двох планів – Дж. Маршалла та “Зворотного курсу“ Доджа – Макартура.
План післявоєнного економічного впорядкування Європи був виголошений у червні 1947 року в Гарвардському університеті державним секретарем США Дж. Маршаллом. Метою плану був розвиток економіки на “принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності“. Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами (Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина та ФРН). У США для організації допомоги була створена Адміністрація економічного співробітництва, місія якої діяла в кожній країні. План діяв з 1948 по 1951 рр. і передбачав:
– надання фінансової допомоги західним країнам за умови укладення двосторонніх угод (майже 13 млрд дол. було використано європейськими країнами на закупівлю товарів та технології в США);
– збільшення інвестицій США в Європу та створення спеціальних фінансових фондів (за роки дії плану через спецфонди пройшло майже 17 млрд дол.);
– зменшення митних тарифів та ліквідацію митних бар’єрів;
– спільне здійснення єдиної торговельної політики;
– вільне пересування робочої сили у країнах-учасниках реалізації плану.
Американський експорт за цей період збільшився на 60 %, європейський – на 50 %. Виробництво найважливіших видів промислової продукції зросло в Європі на 60–200 %. У 1951 році європейський ВВП на 15 % перевищив довоєнний рівень.
План Дж. Доджа (американський банкір та підприємець) і Дугласа Макартура (генерал, керівник окупаційних військ в Японії) передбачав:
– повернення японського суспільства до буржуазних ліберальних цінностей;
– запуск ринкового механізму вільної конкуренції;
– розпуск “дзайбацу“ – феодально-мілітаристичних корпорацій (Міцуї, Міцубісі, Суматимо, Якута та ін.);
– демонополізацію економіки;
– розвиток вільної торгівлі;
– завершення земельної реформи (1946–1948 рр.);
– проведення податкової реформи (податки збільшилися на 65 %);
– введення ліберального трудового законодавства;
– створення неформальних штурмових мозкових груп для вирішення технічних виробничих завдань;
– прийняття нової Конституції (3 травня 1947 року).
Довоєнний рівень розвитку господарства був досягнутий у 1954 році, а середній рівень західноєвропейських країн – у середині 70-х років. Упродовж 15 років економіка Японії зростала в середньому на 11 % у рік, що було найвищим темпом зростання у світовій історії.
2. Відбудова та стабілізація світового фінансового господарства здійснювалася за допомогою так званої Бреттон–Вудської системи, яка почала формуватися ще у 1944 р. (міжнародна фінансова конференція, у роботі якої брали участь 45 дійсних й асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн) з укладення перших валютних угод. Угоди передбачали міжнародну корекцію фіксованих курсів національних валют (1 дол. дорівнював 1 г золота). У 1971 р. було впроваджено систему керованих змінних курсів національних валют (до 2,5 %). Систему зміцнювали дві міжнародні інституції – МВФ та М(Вс.)БРР.
Міжнародний валютний фонд було створено в американському м. Бреттон–Вудс у 1944 році, з 1947 р. відкрито штабквартири у Вашингтоні та Парижі, до його складу входить п’ять департаментів, що здійснюють діяльність у – Європі, Азії, Африці, Західній півкулі та на Середньому Сході. У МВФ співпрацюють 170 країн світу. Статутний капітал цієї фінансової установи становить 15 млрд дол.
Основними напрямами діяльності МВФ є:
– розвиток міжнародної торгівлі;
– надання фінансової допомоги;
– валютне співробітництво (встановлення та регулювання валютних курсів).
Міжнародний (Всесвітній) банк реконструкції та розвитку здійснює свою діяльність з 1945 року (штабквартира – у Вашингтоні). Це фінансова інвестиційна інституція, керівництво якою здійснюється радою керуючих, директоратом та президентом. Щороку відбуваються сесії ради. Об’єднує 155 країн-членів банку. Основними напрямами діяльності М(Вс.)БРР є:
– надання фінансової допомоги на компенсаційній основі;
– здійснення міжнародних інвестиційних проектів у галузях енергетики, транспорту та зв’язку.
3. Із закінченням Другої світової війни у Європі, як і в усьому світі, розпочинаються активні інтеграційні процеси.
У липні 1947 року в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи. 1948 року було укладено Генеральну угоду по тарифах та торгівлі (ГААТ, з березня 1994 р. – СОТ).
У своєму розвитку інтеграційні процеси можуть проходити такі етапи, як:
– зона вільної торгівлі;
– митна спілка;
– спільний ринок;
– економічна спілка;
– повна інтеграція, що передбачає здійснення єдиної економічної політики.
У 1957 році утворилося Європейське Співтовариство (ЄС). Інтеграція спрямовувалася на інтернаціоналізацію зовнішньоекономічної діяльності та внутрішньоекономічних структур країн-членів ЄС.
1958 року створюється Європарламент, керівними органами якого стали Комісія та Рада міністрів.
Провідні країни світу поступово формують так звані клуби, зокрема – G – 7 “Велика сімка“, до якої увійшли США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада.
У 1960 р. утворилася Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), до якої увійшли – Алжир, Еквадор, Габон, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ. ОПЕК намагається протистояти владі гігантських нафтових монополій та збільшити свої доходи.
Значної ефективності економічного співробітництва досягла створена у 1967 р. Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) – Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур та ін. Взаємне забезпечення товарами, сировиною, будівництво спільних підприємств, безмитна торгівля у межах асоціації стали важливим фактором для піднесення рівня виробництва та перетворення цього регіону в один із центрів світової економіки.
У 1991 р. створений Спільний ринок країн Півдня Америки (МЕРКОСУР) – Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, із загальним населенням 200 мільйонів осіб, територією 11 млн кв. км і ВВП у 460 млрд дол.
З 1 січня 1999 р. 11 країн ЄС перейшли до використання єдиної валюти – євро (крім Великобританії, Бельгії, Швеції та Греції).
4. У 50–60 роках відбувається поступове нівелювання (вирівнювання) світового господарства у зв’язку із прискоренням темпів економічного розвитку країн Західної Європи та необхідністю здійснення технічної модернізації США власної економіки. Завершується формування трьох основних економічних центрів (трилітаризм) – США, Західна Європа та Японія. Продукція країн щодо США становила:
– 1955 р. : ФРН – 38 %, Японія – 15 %, Франція – 42 %;
– 1980 р. : ФРН = США, Японія – 66 %, Франція – 98 %.
5. Зазнає краху світова колоніальна система, відбувається перерозподіл світових ринків збуту товарів. Японія утверджується у Південно-Східній Азії та Австралії, Великобританія – у країнах британської співдружності, США – у Латинській Америці, ЄС – у Африці та на Балканах.
6. Технологічна революція 70-х років зумовила кінець індустріалізму. Відбувається прогресуюче витіснення фізичної праці у промисловості та сільському господарстві. У провідних країнах світу у цих галузях залишилося працювати не більше 10 % зайнятих у національному господарстві.
Розвинені країни Заходу перейшли до якісно нового стану економічного розвитку. Був здійснений різкий поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури. Економіка стає соціально орієнтованою.
7. Поглиблюється інтернаціоналізація та глобалізація господарського життя. Зростає залежність країн від світової торгівлі та діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК). У 2000 р. у світі нараховувалося 63 тис. ТНК із річним обсягом продаж більше 100 млн дол. Зближується структура зовнішньоекономічних зв’язків та зростає орієнтація на певний технічний рівень (конкурентоспроможність). Зменшується експорт США із 13,5 % у 1975 р. до 11,6 % у 1987 р. Збільшується експорт Західної Європи з 46,2 % у 1975 р. до 50,9 % у 1987 р. Зростає експорт Японії з 7 % у 1975 р. до 10,7 % у 1987 р.