До основних її складових потрібно віднести:
– стабілізацію цін;
– стимулювання темпів економічного зростання та підтримку ринкової рівноваги;
– регулювання бюджетно-кредитної сфери;
– збільшення заробітної плати (з 1 до 1,75 дол. за годину);
– утримання безробіття на рівні 4 %;
– заплановане зростання ВНП не менше 5 % на рік.
У 1962–1964 рр. у США відбулася чергова циклічна криза. Спочатку було згорнуто ряд соціальних програм, але з 1964 року уряд країни здійснював заходи, спрямовані на боротьбу з бідністю (20 % населення – 36,4 млн осіб), страхування престарілих громадян, надання допомоги місцевим громадам та пільг медичного обслуговування, організацію професійної підготовки.
Великі фінансові ресурси спрямовувалися на потреби військово-промислового комплексу у зв’язку з початком війни у В’єтнамі.
Структурні диспропорції призвели до нової циклічної кризи, що розпочалася 1969 року.
Після приходу до влади президента Р. Ніксона, влітку 1971 р., починається реалізація чотириступеневої “нової економічної програми“:
1) серпень–листопад 1971 р. – припинено всі операції з золотом; на 90 днів заморожуються ціни та заробітна плата; вводиться 10 % податок на імпорт;
2) листопад 1971 р. – січень 1973 р. – проведено девальвацію долара та встановлено державний контроль над цінами та заробітною платою;
3) січень–червень 1973 р. – знято державний контроль над цінами та заробітною платою; зменшуються асигнування на соціальні програми; заплановано підтримку темпів інфляції в межах 2,5 % (реально вона становила 8,2 %);
4) червень 1973 р. – 30 квітня 1974 р. – здійснення заходів щодо подолання циклічної енергетичної кризи 1974 – 1975 рр.
Щорічне зростання інфляційних процесів привело до часткової заміни кейнсіанської концепції консервативним варіантом державного регулювання економіки. В історію нова концепція ввійшла під назвою “Рейганоміка“ (президент Р. Рейган). Це була найбільш успішна повоєнна економічна програма, що призвела до семирічного підйому господарства (з 1981 до 1988 рр.).
В основі “Рейганоміки“ лежала лібералізація економічних процесів:
– на 25 % зменшилися корпоративні та особисті податки з громадян;
– зменшувалися бюджетні витрати та згорталися соціальні програми;
– відбувалося дерегулювання підприємництва;
– держава здійснювала жорстку кредитно-грошову політику, спрямовану проти інфляції;
– було чітко розмежовано функції центральної та місцевої влади в ході реалізації концепції нового федералізму.
Заходи уряду сприяли структурній перебудові економіки та обновленню основного капіталу. Позначилося стійке зростання платоспроможного попиту. Відбулася стабілізація кредитно-грошової системи за рахунок низького рівня долара порівняно з іншими валютами.
З жовтня 1990 до березня 1991 рр. розпочався десятимісячний економічний спад, промислове виробництво скоротилося на 2 %. Криза в автомобільній промисловості призвела до різкого падіння обсягів виробництва в металургійній промисловості (9,7 %). Зменшилися обсяги виробництва будівельних матеріалів, деревообробки, металоконструкцій, побутової техніки, меблів та ін. Дефіцит бюджету зріс до 290 млрд дол., державний борг – 4 млрд дол. У зв’язку з цим головним завданням демократичної адміністрації Б. Клінтона було оздоровлення економіки через стимулювання інвестиційного попиту.
План стабілізації економіки, розроблений президентською адміністрацією, складався з трьох основних програм:
1) короткострокова - було виділено 30 млрд дол. для збільшення кількості робочих місць через розвиток системи освіти, професійної підготовки та перепідготовки, системи суспільних робіт;
2) довгострокова - чотирирічна інвестиційна програма (1993–1997 рр.) передбачала пільги для приватних інвесторів, цільові капіталовкладення у найважливіші галузі економіки. На її реалізацію виділялося 140 млрд дол.;
3) програма скорочення бюджетного дефіциту - передбачала зменшення дефіциту державного бюджету в 1997 році до 140 млрд дол.
Таким чином, розвиток економіки США в повоєнний період залежав від потенційних можливостей адаптуватися до існування нових світогосподарських умов та вибору засобів економічної політики.