Основні монетні номінали Стародавнього Риму

 

У Римі перші монети відливались у формах; це були мідні зливки вагою в римський фунт (272,88 грами), без зображень (важкий ас). Вважається, що першим запропонував робити зображення на вагових грошах цар Сервій Тулій. У другій половині 4 ст. до н. е. на них з’явилися зображення тварин (ас із зображенням). Ці важкі та громіздкі зливки були малопридатними для торгівлі. Карбування легких і зручних монет почалося в Римі лише в середині 3 ст. до н. е. Основними монетними номіналами в Римі були: бронзовий ас, срібні сестерції і денарій [56].

 

 

 

Рис. 3.1. Основні монети Стародавнього Риму

 

Після перемоги Октавіана Августа у тривалій громадянській війні і переходу до мирного існування виникла необхідність кореної реформи монетної системи римської держави. В ході реформи до римської монетної системи були заново введені бронзові монети. Право емісії золотих та срібних монет Август залишив за собою, а емісію бронзових монет він передав у 23 р. до н.е. спеціальним указом сенату.

Монетна реформа Августа визначила такі співвідношення золота, срібла та бронзи:

 

1 ауреус (золото) .............	25 денаріїв
1 квінарій (золото) ...........	12.5 денаріїв
1 денарій (срібро) ............	16 асів
1 квінарій (срібро) ...........	8 асів
1 сестерцій (латунь) .........	4 аса
1 дупондій (латунь) .........	2 аса
1 ас (медь) ........................	4 квадранта
1 семіс (латунь) ................	2 квадранта
1 квадрант (медь) .............	25 асів.

 

 

До реформи Августа золото практично не використовувалося в грошовій системі римської держави. Чеканка золотих монет відбувалося в період війни і мала епізодичний характер. Починаючи з правління Августа, золото стало одним з основних металів для чеканки монет.

Наприкінці періоду республіки та в період імперії значно розширилися торгові відносини зі східними країнами – Іраком, Середньою Азією, Індією та Західною Азією. Індійські та східно- азійські товари оплачувалися в основному дзвінкою монетою, що призводило до витоку золота за межі імперії.

В епоху імперії в обіг було введено золоту монету – ауреус. Із фунта золота карбували 45 золотих монет, на лицевому боці яких зображався правлячий імператор. Напевно, лише ауреус мав право називатися «імперською» монетою тому що саме імперська влада ввела цей номінал в регулярний обіг. Появу цього номіналу обумовлюють два фактори. По перше, це величезний добуток золота Юлія Цезаря в Галії, а по друге – необхідність утримувати величезні армії. Виготовленням штемпелів для ауреусів займалися найвідоміші майстри того часу, саме тому ауреус являв собою витвір мистецтва. Цей номінал був самою великою «купюрою», бо саме у ауреусах укладалися угоди з куплі-продажу нерухомості.

Інший золотий номінал квінарій було введено в обіг одночасно з ауреусом. Золотий квінарій використовували в основному для розрахунків з армією.

Однією з найбільш поширених монет у Римському Середземномор'ї був срібний денарій, завдяки постійному контролю вмісту срібла у монетах з боку держави.

Мідна монета використовувалася переважно для місцевого обігу.

 

 

Рис. 3.2. Золота римська монета - ауреус

 

Процес карбування монет контролювала держава. За часів республіки нею відали сенат і спеціальна колегія. За Юлія Цезаря монетне виробництво перетворилось у самостійну галузь господарства. Монетну справу очолював прокуратор, який підпорядковувався міністрові фінансів – раціонібусу. Монетне виробництво могло бути предметом викупу [56].

У процесі реформи Каракали до римської монетної системи були введені два нових номінали: подвійний денарій і подвійний ауреус. Подвійний срібний денарій став відомим як антонініан за офіційним імям Каракали (Антонін). Однак вагу подвійних номіналів не було подвоєно, що призвело до значної інфляції.

 

 

Рис. 3.3. Срібна римська монета – «антонініан»

 

Найдавнішим, відомим людству, державним актом про переслідування грошових фальсифікаторів важається “Закон про підробку монет” імператора Корнелія (ІV ст. до н.е.). Згідно з цим законом, додавання в золото інших малоцінніх речовин і підробка срібної монети каралися вигнанням винного за межі батьківщіни.