Вплив іноземних грошових систем на формування грошового обігу в Давньоруській державі

 

Згідно з твердженням окремих дослідників, обмін на українських землях тривалий час здійснювався за допомоги іноземних грошей, які, до речі, нерідко переробляли на прикраси. Крім того, можна було скористатися натурообміном, тобто своєрідним бартером, якщо казати сучасною мовою. В Київській Русі природа була дуже щедрою і люди завжди знаходили еквівалент для обміну, якщо хотіли придбати якесь благо на внутрішньому ринку чи в іноземців-купців.

Одначе шкури, зерно, хутро, віск та інші продукти не могли довго бути засобом обігу, бо їм властиві всі вади й незручності, які виникають в обмінних відносинах на натурально-речовій основі. Натуральні розрахунки поступово витручувалися грошовими одиницями. Так, учені вважають, що арабські дирхеми майже два століття користувалися довірою у слов'ян-українців.

Дирхем — срібна арабська монета, запроваджена наприкінці VII ст. (близько 692—696 рр.). Початкова маса дирхема — 3,9 г, вартість — 1/10 динара. Згідно з каноном ісламу на монеті не було зображень. Ці монети часто називали куфічними — від особливого виду письма, яке виникло в містах аль-Куфі та аль-Басра наприконці VII ст.

Значні масштаби карбування та висока якість дирхема сприяли тому, що ця монета швидко поширилася на всій території Арабського халіфату від Індії та Басри аж до Іспанії. Висока якість, значна тривалість періоду карбування зумовили наявність великоії кількості різновидів дирхемів. Вони різнилися формою, зовнішнім оформленням, масою та пробою металу. В середньому маса дирхема у X ст. становила близько 3 г., але траплялися монети діаметром 38—45 мм і масою понад 11 г.

 

Рис. 5.1. Срібна арабська монета - дирхем

 

 

Період найбільшого поширення дирхемів на території Західної, Східної та Північної Європи – початок IX — середина X ст.

Крім арабських, на давньоруські землі надходили візантійські та західноевропейські монети. Саме візантійські соліди стали прототипами для майбутніх монет руських князів. Дослідники вважають, що в той час, коли номізми (соліди) обслуговували лише міжнародну торгівлю, інші візантійські гроші (срібні міліарисії та мідні фоліси) мали обіг на внутрішньому ринку Київської Русі.

На Кубані виникає Тмутараканське князівство, що підкорялося Київської Русі. З другої половини X ст. це князівство починає випускати мідні і срібні імітації візантійських міліарисіїв.

 

 

Рис. 5.2. Монета Тмутараканського князівства

Найпізніше, аж в XI ст., на територию Давньоруської держави почали потрапляти західноевропейські денари. Серед них були мідні пфеніги, англосаксонські пенні, угорські та чеські денарії. На початку XII ст. їхнє надходження на Русь припинилося, що пояснюеться зниженням їхньої якості, а отже, й небажанням пріймати їх як платіж за торговельними угодами. Слід зазначити, що ареалом поширення західноєвропейських денарів були регіони Північної та Північно-Східної Русі, тоді як у південно-західній частині їх майже не було.

Використання іноземних монет у грошовому обігу Київської Русі свідчить про те, що господарство на українських землях розвивалося в системі взаємодії багатьох країн.

Зрозуміло, що в умовах посилення дії доцентрових сил, зміцнення державницьких тенденцій окремих народів виникала потреба в національній грошовій одиниці. Це стосується й Давньої України часів Київської Русі, економічна потуга якої вимагала зміцнення грошової системи у властивій їй формі.