Значного розвитку банківська справа набула і у Стародавній Греції, де початково банківські операції здійснювались окремими храмами, найвідомішими з яких були Дельфійський, Ефеський, Делонський, Фокейський, Мілетський та деякі ін. Торговці, приватні особи і навіть цілі міста Греції віддавали свої гроші на зберігання до скарбниць храмів, недоторканість яких гарантувалась шанобливим ставленням до релігії. Збереження грошей – вкладів і запасів – гарантувалося, для цього існувала певна система, яка стала відомою завдяки її функціонуванню до наших часів. Вона умовно названа „економікою горщиків”. Запаси укладалися у горщики в чотири ряди, кожен ряд позначався буквою, наступна нумерація одержувалася подвоєнням букв.
Вклади цих специфічних банків були закритими і в обігу не використовувалися. Храми надавали кредити за рахунок власних коштів під невисокі проценти і мали відділення у полісах.
Внаслідок інтенсивного розвитку ремісництва і торгівлі зростали відповідні потреби в обмінних операціях і кредиті, що спонукало окрім храмів і приватних осіб здійснювати банківські операції. У Греції цих осіб називали трапезитами (від грецьк. “трапеза” - стіл), оскільки початково банківські обороти полягали у розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках. Власні монети у Стародавній Греції випускали 1136 полісів. Через це виникали значні труднощі у фінансовому і торговельному обігу. Торгівцям, які приїхали в інший поліс, необхідно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу або взагалі іншої грошової системи. Діловим центром полісу була агора. Там і розміщувалися міняйли – трапезити. На афінській агорі контори трапезитів займали цілий кут. В Афінах 4 ст. до н.е. було не менше 26 трапезитів. А по всій Греції трапезити були у 33 містах. Перевірка монет була досить складною справою й вимагала високої кваліфікації. Необхідно було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачити можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату – алаге.
Трапезити надавали кредити як за свій рахунок, так і за рахунок інших клієнтів. Перша письмова згадка про трапези датується приблизно 520 р. до н. е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, які поряд з обміном, перевіркою монет і кредитуванням виконували й інші функції: брали участь в угодах як посередники, свідки, поручителі, зберігачі документів і цінностей. У кредитуванні перевагу надавали фінансуванню торгівлі й підприємницької діяльності.
Лише із 3 ст. до н. е. діяльність трапезитів почала вважатися вже почесним заняттям. До того часу грецька аристократія вважала це заняття непрестижним, оскільки навіть простий афінський громадянин зневажав ремесло торгівлі. Перші грецькі банкіри з походження були рабами; Із колишніх рабів походив і найвідоміший банкір Афін 4 ст. до н. е. Пасіон. Його бізнес почався з 11 талантів в орендованій у колишніх власників трапезі, а до часу закінчення ним фінансових справ його власний капітал складав уже 39 талантів. Це було вищим показником того часу.
Встановився обліково – економічний аспект банківських розрахунків, виникли фінансові традиції, тому поведінка банкірів давала менше причин для підозр. Але діяльність банків не завжди була досконалою. Великий ризик невиконання угод з боку як банків, так і клієнтів, низька платоспроможність останніх, взаємний обман призводили до дорогих судових процесів[56].