На сьогоднішній день надати всебічну характеристику банківських операцій Стародавньої Греції не можливо, в силу об’єктивних причин, однак на основі промов Демосфена й деяких інших джерел, які мають фрагментарний характер, можна зробити деякі висновки та описати операції банків того часу.
Доходи банку складали 20 -40% основного капіталу.
Кредитні операції були побудовані на принципах платності (від 10 до 36% річних), строковості, поверненості та забезпеченості. Об’єктами застави були вантажі, під які брався кредит, кораблі з товарами, земельні ділянки і нерухомість, інші цінності (одного разу в заставу було запропоноване грецьке місто).
Державна влада не втручалась у справи банків, а Юридичних норм документального обліку для захисту інтересів клієнтів і банкірів не існувало, однак клієнт був незахищений більшою мірою, оскільки умовою угоди з банкіром було поручництвоі у разі відмови або неможливості клієнтів повернути позику поручник відшкодовував його. Банкір, в свою чергу, ніс відповідальність своїм власним майном перед клієнтом і суспільством, бо в банках приховували доходи від оподаткування.
Усі отримані вклади заносились трапезитами в особливий реєстр із вказанням суми та імені вкладників, які могли доручати отримання своїх грошей іншим особам, що сприяло поширенню такого способу платежів, як списання коштів у книгах банкіра, тобто велися безготівкові розрахунки, при яких внесок або переказ оформлявся „платіжним дорученням”, яке мало назву «діаграфе» [56].