Права людини 111 і міжнародне право III.


 



 


 


                     
   
 
   
 
     
 
 
 
   
     
 

 

Існує дві точки зору на обов'язковість Декларації. З одно­го боку, місіс Рузвельт як голова Комісії з прав людини і представник США в Генеральній Асамблеї зазначила, що, схвалюючи Декларацію, надзвичайно важливо пам'ятати про основоположність документа. Це не договір і не міжнародна угода. Вона не є і не має на меті бути законом чи правовим зобов'язанням. Це декларація основних принципів прав лю­дини та свобод, яка має бути схвалена Генеральною Асамбле­єю формальним голосуванням її членів та повинна служити загальним стандартом для досягнення усіма народами всіх держав '.

Згідно з іншою точкою зору, Декларація є обов'язковою для виконання. Так, протестуючи проти депортації з Угор­щини великої частини населення, раптово визнаної нена­дійною, французький уряд заявив, що вважає це грубим по­рушенням принципу поваги до людини та її прав, визнаного міжнародним співтовариством і втіленого в Декларації ООН 1948 р.2. Нині небагато юристів-міжнародників заперечува­тимуть, що Декларація є нормативним актом, який створює правові зобов'язання для держав - членів ООН. Застосуван­ня Декларації у державній практиці підняло її до рівня зви­чаєвого міжнародного права. Однак аналіз практики дер­жав засвідчує, що не всі права, проголошені в Декларації, набули цього статусу. Еезі;аі;етеп1; (ТЬігсі) США характери­зує тільки деякі права як звичаєве міжнародне право, а саме перераховуються такі порушення міжнародного права яі геноцид, рабство, вбивство та спричинення зникнення лю­дей, катування чи інше жорстоке, нелюдське та таке, ще принижує гідність, поводження чи покарання, тривале сва­вільне затримання, систематична расова дискримінація та тривалі грубі порушення міжнародно визнаних прав люди­ни 3.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні пра- ] ва (МПГПП) були прийняті Генеральною Асамблеєю та від­криті для підписання у грудні 1966 р. Як зазначалося вище, ще 10 років минуло до того, як 35 держав, необхідних для набуття Пактами чинності, ратифікували обидва акти. На 2000 р. 142 держави ратифікували МПЕСКП та 144 держави -МПГПП. УРСР ратифікувала МПЕСКП 19 жовтня 1973 р., і він набув чинності для України 3 січня 1976 р. МПГПП був ратифікований УРСР також 19 жовтня 1973 р. і набув чинності

1 Сазез агні Ма1,егіа1з оп ІЬе Іггкегпаиопаі Ье§а1 Зузїет.- Ор. сН.- Р. 623.