У Римі тривалий час монопольне право на тлумачення та застосування звичаїв і законів належало патриціям, а це спричиняло незадоволеність плебеїв. Останні вимагали встановлення зрозумілих і відомих усім законів. Саме під їхнім тиском у 451 р. до Р. X. було обрано комісію з 10 осіб (децемвірів) для складання таких законів. Комісія відвідала Грецію, де ознайомилася із законодавством Солона, та протягом року після повернення підготувала текст законів, які були схвалені Народними зборами, записані на 10 дерев'яних дошках і виставлені на Форумі. Оскільки в законах були виявлені певні прогалини, в 450 р. до Р. X. було утворено ще одну комісію, що доповнила вже прийняті закони ще двома дошками-таблицями. Ось чому ці закони дістали назву Законів XII таблиць.Текст законів повинні були напам'ять знати всі дорослі римські громадяни.
Оригінал тексту Законів XII таблиць до нас не дійшов (як вважають учені, вони загинули під час навали галлів у 390 р. до Р. X.). Він став відомий з уривків, які збереглися в працях римських юристів, істориків, літераторів. На основі цих свідчень німецькі вчені в XIX ст. реконструювали текст Законів XII таблиць, але в ньому є багато прогалин. Закони XII таблиць були складені тематично.Таблиці І-Шстосувалися судового процесу; ІУ-У- сімейних відносин, опіки та спадкування; VI - власності й володіння; VII - зобов'язального права; VIII-IX— кримінальних покарань, умов застосування смертної кари; X— норм сакрального (від лат. засег- священний) права про поховання; XI—XII- додаткових постанов з різних галузей права.
Для Законів XII таблиць характерні рисистародавнього права, зокрема: тісний зв'язок з релігією, обмеженість, індивідуалізм, формалізм і консерватизм.
Ці Закони не охоплювали всього римського права, а містили, переважно, норми цивільного та кримінального права, процесу, постанови про порядок поховання, захищали приватну власність тощо. Закони діяли й дуже цінувалися римлянами, мали важливе значення для подальшого розвитку римського права, а сучасники вважали їх основним джерелом усього публічного та приватного права Риму.
7.11. Кримінальне право Стародавнього Риму Кримінальне правоСтародавнього Риму передбачало такі види злочинів:
1) злочини проти всього співтовариства (змова з метою зміни
форми державного ладу, військова зрада, дезертирство, посягання
на магістратські та жрецькі обов'язки і їх виконання, замах на посадову
особу та ін.);
2) злочини проти релігії християнської епохи (посягання
на порядок, встановлений для державної церкви, та на відправлення
церковних служб; посягання на недоторканність храмів тощо);
3) убивство (до караних убивств не належали: вбивство раба
чи дитини, здійснене в разі потреби, на війні; вчинене поза римською
територією; вбивство перебіжчика, засудженого до смерті; вбивство
порушника святості шлюбу батьком потерпілого. Решта видів убивств
розглядались як тяжкі злочини та каралися);
4) зловживання владою стосовно громадян (насильство посадової
особи щодо власне особи чи майна громадянина, не зумовлене
виконанням службових обов'язків);
5) підробка та брехня з правовими наслідками (підробка заповіту,
мір і ваг та ін.);
6) статеві злочини (двоєженство, викрадення жінок, звідництво,
мужолозтво тощо);
7) здирництво (хабарництво чиновників, вимагання при здійсненні
посадових обов'язків);
8) злочини проти власності (крадіжка);
9) посягання на недоторканність особи ( каралася будь-яка спроба);
10) пошкодження майна (окрім майна приватних осіб, злочином
було посягання на цілість суспільних будинків, будівель, храмів,
гробниць та ін.);
11) передвиборча корупція (підкуп виборців);
12) злочини проти господарського порядку (зловживання
економічною монополією: необфунтоване підвищення цін, відмова
в продажу товару якійсь особі не з причини ціни; корисливе викори
стання торгової свободи (спекуляція)).
Основні види покарань:
• смертна кара (відтинання голови, розп'яття на хресті, спалення,
замурування в стіні, примус випити отруту тощо);
• примусові роботи (два основні види - роботи на рудниках і ви
користання в школі гладіаторів);
• позбавлення цивільного статусу (могло бути максимальним —
повним і остаточним (вигнання з общини назавжди, продаж у рабство
за римську територію) та частковим);
• ув'язнення (тільки стосовно рабів за незначні злочини);
• тілесні покарання (членоушкоджувальні та болючі);
• штрафи (за дрібні злочини та стягувалися грішми чи худобою).