Найвища судова влада належала монархові,котрий здійснював їїспільно з представниками знаті. Найнебезпечніші правопорушення розглядала королівська рада.
Тривалий час основною судовою ланкоюкраїни, що розглядала більшість справ, були "суди сотні".Та поступово судова влада все більше зосереджувалась у руках феодалів, розширювалися їхні повноваження в цій сфері. Так, спочатку граф, центенарій або вікарій лише скликали мальберг- збори вільних людей сотні, що обирали з-поміж себе суддів—рахінбургів (зазвичай, це були заможні й авторитетні люди). Головував на суді (де повинні були бути присутніми всі вільні та повноправні члени (дорослі чоловіки)) виборний тунгін. Уповноважені короля, котрі спочатку лише стежили (але не втручалися) за правильністю судочинства, згодом стають головами судів замість тунгінів і дістають право замість обраних рахінбургів призначати членами суду, так званих, скабінів. Скасовується обов'язок вільних людей бути присутніми на суді. Відтак, з розвитком феодалізму, одержанням імунітетних прав, судових повноважень набувають сеньйори, посадові особи та вищі ієрархи церкви.