Першими джерелами права Франції були звичаї та збірники звичаєвого права - кутюми. Вони склалися на основі старих правд і грамот, які регулювали відносини сеньйорів із селянами та містами. На Півночі Франції (в Нормандії, Бретані) до XIII ст. кутюми існували в усній традиції, на Півдні кутюми, в яких збереглися елементи римського права, набули письмового оформлення. У Франції в XV ст. нараховувалося близько 60 провінційних і понад 300 місцевих кутюм. Вони визначали порядок судочинства, склад судових органів, форми феодальної власності, васальні зв'язки та взаємини феодалів, становище міщан, селян, майнові й шлюбно-сімейні відносини тощо. Більш повними та цінними були збірки: "Великий нормандський судебник" (середина XIII ст.); "Кутюми Бовезі" (1283 р.), складені Бомануаром; Паризька кутюма, записана д'Аблежем (кінець XIV ст.) у складі "Великого французького судебника". Так, у "Кутюмах Бовезі" набули відображення наявні на той час феодальні відносини, положення щодо злочинів і системи покарань та ін.
З 1453 р. за наказом Карла VII розпочалися роботи з уніфікації звичаєвого права, але вони не були завершені. У 1724 р. Бурдо
де Рішбур видав загальний звід кутюм. Французька буржуазна революція 1789 р. скасувала чинність кутюм у сфері власності, шлюбу та сімейних відносин. Остаточно кутюми були відмінені після введення Цивільного кодексу Наполеона І (1804 р.).
Іншим важливим джерелом права були акти королів— ордонанси, едикти, декларації, — вони набувають значного поширення з переходом до станово-представницької монархії та абсолютизму. З'являються навіть систематизовані збірникикримінального, торговельного та морського права.
Джерелами права стають рішення Генеральних штатів,а також хартії сеньйорів, міські статути, статути купецьких гільдій і ремісничих цехів.Відбувається також і рецепція(запозичення та засвоєння) римського права.Це не механічне його відтворення, а вивчення, обробка й доповнення. З XVI ст. Франція стає одним із провідних центрів вивчення та застосування римського права.
9.7. Основні риси права середньовічної Франції Право власностірегулювало, насамперед, земельні відносини. З розвитком феодалізму вони вдосконалюються. На зміну вільному, не обмеженому обов'язками, аллоду приходить суто умовне, передане на строк служби володіння - бенефіцій (з лаг. Ьепе/ісіит - благодіння) та спадкова земельна власність з обов'язком служби (феод). Загалом же для права феодальної власності були властиві такі риси: ієрархічна структура земельної власності; становий характер; обмеження в розпоряджанні феодальною земельною власністю; особливий порядок спадкування - майорат (тільки старший син феодала).
Зобов'язальне правопередбачало різні види договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики та ін.
Сімейне правоперебувало під сильним упливом церкви. Шлюб і сім'я регулювалися переважно нормами канонічного права. Не допускалися шлюби між близькими родичами. Шлюбний вік для чоловіків становив 14 років, для жінок- 12.
З розвитком держави та з її централізацією кримінальне правонабуває все більш репресивного характеру. Усі злочини поділялися на декілька категорій:
- проти релігії (богохульство, атеїзм, чаклунство та ін.);
- проти держави (замах на короля та членів його сімї, зрада короля
тощо);
- проти приватних осіб (убивство, образа, завдання каліцтва).
Метою покарання стає відплата та залякування. Норми
тогочасного права ще не брали до уваги певного характеру злочину й тяжкості покарання за нього.
Основними видами покарань були:страта в різних формах (четвертування, спалювання, колесування), членоушкоджувальні й тілесні покарання (відрізання язика, вух, носа, побиття батогами), тюремне ув'язнення та каторжні роботи; ганебні покарання (виставлення біля ганебного стовпа, водіння оголеним), штраф.
Судовий процесдо кінця XII ст. зберігав змагальний характер, але поступово розвивається новий вид процесу — слідчий (інквізиційний). Остаточне закріплення слідчого процесу відбулося з виданням королівських актів 1438 р. і 1539 р., атакож Великого ордонанса 1670 р.
ТЕМА 10