У період станово-представницької монархії зростає роль царського законодавства. Крім законодавчих актів, які приймались царем спільно з Боярською Думою, збільшується кількість "іменних" царських указів. З підвідомчих питань нормативні акти видавали й прикази. У Судебнику 1550 р. був закріплений принцип систематизації тих нормативних актів, які не ввійшли до судебників.
Важливе значення для розвитку російського права мали Судебник 1550 р., Стоглав 1551 р. (назву отримав від збірника соборних рішень, поділеного на 100 глав), документи, що підтверджували ліквідацію системи кормління (наприклад, Мединський губний наказ 1555 р.) і земських управлінських органів.
В основу Судебника 1550 р.був покладений Судебник 1497 р. Однак у нього внесено нові статті про феодальне землеволодіння, губне та земське управління, більш детально регламентувався розшук "лихих людей", судовий процес, наводилося розширене поняття злочину, міра покарання була поставлена в залежність від соціального статусу потерпілого тощо.
Стоглав 1551 р.було укладено як результат спільної нормотворчої діяльності духовенства та феодальної знаті. Він торкався, переважно, церковних питань і поряд з Номоканоном був основним кодексом правових норм, які визначали внутрішнє життя духовенства та його взаємовідносини з суспільством і державою (збереглося декілька рукописних редакцій Стоглава).
Статутна книга Розбійного приказу (1555—1556 рр.) містила норми кримінального права та процесу, що свідчили про посилення каральної політики держави. Відомі також книги Помісного (1648 р.) і Земського (1626—1648 рр.) приказів.
Наприкінці ХУІ-ХУН столітьбуло здійснено спробу загальної систематизації законодавствачерез складання зведених судебників, але які так і не отримали офіційного затвердження.
Важливим правовим документом епохи було Соборне уложення 1649 р.,яке відіграло важливу роль у розвиткові російського права. Уложення стало першим друкованим кодексом Росії. Воно складалося з 25 глав і 967 статей. Джерелами уложення були книги приказів, судебники, царське законодавство та боярські вироки. Основний акцент у ньому робиться на кримінальному праві та судочинстві. 98
Багато уваги приділено питанням землеволодіння. Зокрема, узагальнюються способи зміни права землеволодіння: володарями помість могли бути дворяни та бояри; помістя могло передаватися синам у спадок; дочки могли отримати помістя як посаг; дозволявся обмін помістями.
Зобов'язальне правопередбачало, що зобов'язання за договором тепер забезпечувалося не особою, а майном відповідача. Одне за одного відповідали подружжя, батьки та діти. Усе більшого значення набуває письмова форма укладання договору, визначався порядок визнання договору недійсним.
Спадковому правувідомі спадкоємці за законом і за заповітом. Згідно з Уложенням, юридичні наслідки мав тільки шлюб, укладений у церкві. Обов'язковою для шлюбу була згода батьків.
В Уложенні немає поняття злочину, але з його змісту зрозуміло, що злочином є порушення царської волі. Суб'єкти злочину - представники всіх станів. Злочини поділялись на умисні та необережні. Уже були відомі інститути необхідної оборони та крайньої необхідності. Серед злочинів найтяжчими вважалися злочини проти віри, далі — йшли державні. Регламентувалися склади злочинів проти особи: вбивство, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, образа словами та діями. Основна мета покарання - залякати. Застосовувалися такі види покарання: смертна кара, тілесні покарання, тюремне ув'язнення, заслання, майнові покарання, позбавлення чину та церковне покаяння.
14.5. Державний лад Росії у період утворення та розвитку абсолютної монархії (друга половина ХУІІ-ХУШ століть)
Наприкінці XVII ст. в Росії формується абсолютна монархія.Вона характеризувалася такими ознаками:вся повнота державної влади концентрується в руках однієї особи; виникає професійний бюрократичний апарат; створюється сильна постійна армія; відсутні станово-представницькі органи й установи. Однак у російського абсолютизмубули свої суттєві особливості:
• абсолютизм у Росії сформувався в умовах розвитку кріпосни
цтва, а не розвитку капіталістичних відносин і відміни феодальних
інститутів, як це було в Європі;
• соціальним підґрунтям російського абсолютизму було кріпос
ницьке дворянство та служилий стан, тоді як європейський абсо
лютизм спирався на союз дворянства з містами;
• становлення абсолютизму в Росії супроводжувалося зовнішньою
експансією, втручанням держави в усі сфери суспільного життя.
На чолі державистояв монарх,якому належала вища законодавча, виконавча та судова влада. Він також був головнокомандувачем армії, а з підпорядкуванням церкви державі - главою церкви. Згідно з тогочасними ідеологічними настановами, глава держави зображався "батьком народу", який знає чого хочуть його діти, а тому він має право їх виховувати, повчати та карати. У 1722 р. був виданий указ, згідно з яким монарх діставав право призначати свого спадкоємця. Юридичним джерелом закону стала визнаватися воля монарха.
Боярська Думанаприкінці XVII ст. з органу, котрому нарівні з царем належала вся повнота влади, перетворюється на судово-управлінський орган, який здійснював нагляд за діяльністю виконавчих органів (приказів) і органів місцевого управління. У 1701 р.функції Боярської Думи були передані Ближній канцелярії,що координувала роботу центральних органів управління, її посадовці об'єдналися в раду й отримали назву Консіліїміністрів. Після утворення в 1711 р. Сенату Боярську Думу було ліквідовано.
Сенат складавсяз дев'яти сенаторів і обер-секретаря, призначуваних імператором. За структурою Сенат складався з присутствія (загальних зборів сенаторів) і канцелярії (очолювалася обер-секретарем та складалася зі столів: розрядного, таємного, губернського, приказного та ін.). До компетенції Сенату належали: судова й організаційна діяльність, фінансовий і податковий контроль, зовнішньоторговельні та кредитні повноваження. Спочатку рішення приймалися колегіальне й тільки єдиногласно,аз 1714 р.~ більшістю голосів. Контроль за діяльністю Сенату здійснював спочатку генерал-ревізор, а пізніше - обер-секретар. Для посилення контролю з боку імператора при Сенаті в 1722 р. запроваджувалися посади генерал-прокурора(фактично був главою Сенату) й обер-прокурора(очолювали департаменти Сенату). По смерті Петра І роль Сенату як вищого органу управління починає зменшуватися. Уплив Сенату посилюється знову в 1744 р. Тоді він мав чотири департаменти: духовних, фінансових, торговельно-промислових і судових справ. За царювання Івана Антоновича й Анни Леопольдівіш значення Сенату знову зменшується, а за Єлизавети Петрівни -зростає. За Катерини //Сенат стає вищим судово-адміністративним органом, який складався з шести департаментів. З 1801р. Сенат остаточно стає вищою судовою інстанцією.
У 1726 р. для вирішення важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики було створено Верховну Таємну раду,що отримала законодавчі повноваження та розглядала скарги на дії Сенату, підбирала кандидатури сенаторів. Цей орган управління був ліквідований у 1730 р. Його місце зайняв Кабінет міністрів,який спочатку виконував дорадчі функції при імператриці Анні Іоан ієні, аз 1735 р.
отримує законодавчі повноваження. Склад Кабінету міністрів становив три особи. Ліквідований був у 1741 р., а замість нього створюється інший центральний орган, який вирішував питання державного управління - Кабінет її Величності(імператриці Єлизавети Петрівни). Пізніше він називався Імператорською радою(прнПетріІІГ), Радою при найвищому дворі(за Катерини II). Увесь час він зберігав за собою значні повноваження в різних сферах державного управління.
Центральними органами управління були й прикази(у 1699 р. їх було 44). У1718-1720 рр. замість них були створені колегії,до складу яких належали: президенти, віце-президенти, чотири радники, чотири асесори (засідателі), секретар, актуаріус, регістратор, перекладач, піддячі. У грудні 1718р. був затверджений реєстр колегій. Найважливішими "державними" колегіями були три: Військова, Адміралтейська, Іноземних справ. Фінансовими питаннями відали: Камер-колегія (відповідала за прибутки держави), Ревізіон-колегія (контролювала збирання та витрату казенних коштів). Існували й інші колегії: Комерц-колегія (торгівля), Берг-колегія (гірничасправа), Мануфактур-колегія (легка промисловість), Юстиц-колегія (судова система) тощо.
У процесі створення нових органів управління виникли нові титули:канцлер, дійсний таємний і таємний радники, радник, асесор та ін. Штати та придвірні посади були прирівняні до офіцерських рангів. Служба стає професійною, а посадовці - привілейованим станом.
Указом від 1708 р. вся територія Росії поділялася на вісім губерній.У 1714р. їх стає одинадцять. На чолі губерній стояли губернатори, в руках яких зосереджувалась адміністративна, судова та військова влада. У 1713 р. з метою поставити діяльність губернатора під контроль дворянства були запроваджені ландрати (радники; від нім. "пандрат"; "панд" - країна і "рат" - радник), які разом 3 губернатором утворювали колегію з 8, 10 чи 12 осіб, залежно від розміру губернії, для управління нею. Губернії поділялися на повіти, очолювані комендантами. У 1712—1715 рр. адміністративно-територіальний поділ був такий:уся територія держави поділялася на губернії, губернії- на провінції, провінції- на повіти (ліквідовані в 1715 р.). З 1719 р. територія держави поділялася на 45 провінцій, що були основними одиницями управління та складалися з дистріктів (округів). У1775 р. було здійснено губернську реформу,згідно з якою основною адміністративною одиницею, що об'єднувала центр імперії та її округи, була губернія на чолі з губернатором. При останньому існував колегіальний орган - губернське правління, що перебувало під наглядом Сенату. Склад правління такий - губернатор і два радники. Губернське правління виконувало такі функції: загальне управління губернією, публікація законів, указів і розпоряджень імператора, нагляд за їх виконанням, накладання арешту на майно, розгляд скарг та ін.
У XVII—ХУШ століттях створюється регулярна армія.Наприкінці XVII ст. були розформовані стрілецькі полки та припинило своє існування дворянське кінне ополчення. У 1687 р. було створено "потішні" полки (Преображенський і Семенівський), що стали ядром нової армії. У 1699-1705 рр. у Росії була запроваджена рекрутська система комплектування армії. Рекрутській повинності підлягало все податкове чоловіче населення. Служба була довічною. Солдати набиралися з селян і міщан, офіцери—з дворян. Для підготовки офіцерів були відкриті воєнні школи: бомбардирів (1698 р.), артилерійські (1701, 1712 рр.), Морська академія (1715р.) та ін. Управління армією спочатку здійснювали прикази (Розрядний, Військових справ, Артилерії, Провіантський тощо), а згодом - Сенат, Військова колегія (1719р.), Адм іралтейська колегія (1718 р.). Армія поділялася на полки, полки - на ескадрони та батальйони, а ті, своєю чергою, - на роти.
Розвивається система каральних органів.Боротьбу з антифеодальними виступами наприкінці XVII ст. вели прикази (Розбійний, Таємних справ, Преображенський). У 1718 р. виникає Таємна канцелярія. Після ліквідації Таємної канцелярії (1726 р.) і Преображен-ського приказу (1729 р.) їхні повноваження переходять спочатку до Сенату та Верховної Таєм ної ради, а потім - до Канцелярії таємних розшукаєш справ (1731 р.). Після її ліквідації в / 762р. було створено Таємну експедицію Сенату, що перебувала під контролем імператриці Катерини II.
На початку XVIII ст.у структурі державного апарату виникаєновий орган - поліція,що у своїй діяльності спиралася на старост вулиць і десятників (обиралися з-поміж купців і ремісників). До компетенції поліції належали: охорона порядку, боротьба зі злочинністю, міський благоустрій, виловлення селян-утікачів, протипожежні заходи.