Передумови, риси й основні періоди англійської буржуазної революції

На початку XVII ст. Англія була типовою аграрною країною. 4/5 від 5 000 000 осіб з їїнаселення проживало в селі. Та капіталістичні відносини в цій країні розвивалися значно інтенсивніше, ніж в інших європейських країнах (окрім Нідерландів). Відбувалося накопичення капіталу в промисловості й торгівлі. Однак розвиток капіталу в Англії стримувався:свавіллям у процесі встановлення та збирання податків; свавіллям судової влади, що перебувала в повній залежності від короля; терором і позасудовими розправами "Зоряної палати" й "Високої комісії""; королівською монополією, що обмежувала свободу торгівлі й урядовими регламентаціями розвитку промисловості; релігійною політикою абсолютизму, що викликала загальне обурення. Отож в Англії складаються об'єктивні (економічні) та суб'єктивні (інтереси буржуазії) передумови до революції,яка розпочалася в середині XVII ст. Вона мала свої особливості:

• революція розпочалася та відбувалася під релігійним стягом. Роль бойової теорії повстанців відіграла ідеологія пуританізму (від англ. ригіїат, лат. ригіїаз - чистота), гаслами якої були реформи панівної англіканської церкви, очищення її від католицизму, створення своєї общини на чолі з пресвітерами, відновлення давніх вольностей. Під час революції пуритани розділилися на три прошарки (напрямки): пресвітеріани (від грецьк. ргехЬуІегох — старійшин, старійшина; відстою­вали інтереси та погляди великої буржуазії: заводчиків, фабрикантів, купців, банкірів), які прагнули встановити в країні парламентську монархію; індепенденти (від англ. іпсіерепсіепіз - незалежні; представники середньої буржуазії, середнього й дрібного дворянства, заможного селянства, дрібних торговців, ремісників) - погоджувалися з ідеєю конституційної монархії (але припускали можливість встановлення республіки) та вимагали, щоби за вільною людиною були визначені права на свободу слова, совісті, друку та ін.; певеллери (від англ. ^еVе^^е^5 — урівнювачі; представ­ники від ремісників і вільних селян) — вимагали ліквідації монархічної влади та встановлення демократичної республіки з однопалатним парламентом і загальним виборчим правом;

• проти абсолютизму англійська буржуазія виступила в союзі з новим дворянством (джентрі), а не з народом;

"Довгий" Парламент, спираючись на підтримку народних мас, зруйнував (з вимушеної згоди короля) основне знаряддя абсо­лютизму та вжив заходів для унеможливленая безпарламентського режиму надалі: були ліквідовані (липень 1641 р.) "Зоряна палата", "Висока комісія", Ради у справах Півночі та Уельсу; скасовано всі монопольні патенти й привілеї, а їхні володарі виведені з Парламенту (літо 1641 р.), ухвалено біль "Про нерозпуск" чинного Парламенту без його згоди (травень 1641 р.); узаконено, що жоден податок не можна стягувати без згоди парламенту; встановлено незалежність суддів від корони та їх незмінність.

Наступ Парламенту означав початок революції-у королівської влади відбиралися основні знаряддя самодержавства. Англія пере­творювалася на конституційну монархію. Та, затвердивши всі за­пропоновані Парламентом акти, Карл І лише очікував моменту, щоб одним ударом покінчити з революцією. Великі надії в цьому сенсі він покладав на розбіжності в Парламенті, що особливо сильно загострилися восени 1641 р. при обговоренні так званої "Великої ремонстраці'Г (204 статті з перерахуванням зловживань корони). Боротьба навколо цієї буржуазно-дворянської програми революції була настільки жорстокою, що вона була прийнята Палатою общин більшістю з перевагою лише в 11 голосів. Основна причина перемог Парламенту, до якого в серпні 1641 р., фактично, перейшла вся влада в країні, полягала в тому, що на його боці стояв повсталий народ. Саме народні маси захистили Парламент, коли в січні 1642 р. Карл 1 вирішив арештувати лідерів опозиції. Король, який втратив владу над повсталою столицею, разом зі своїми прихильниками та части­ною армії виїздить до Оксфорда, що стає центром контрреволюції. "Конституційний період" революції закінчується, обидві сторони розпочинають підготовку до збройної боротьби.

15.3. Перша громадянська війна(1642-1646 рр.) 22 серпня 1642 р. король оголосив війну Парламенту. Розпочалися сутички роялістів (від франц. гоуаі- королівський) - "кавалерів" (лайливе прізвисько, дане прибічниками парламенту своїм супротивникам -роялістам, королівським офіцерам і солдатам) з прибічниками Парламенту - "круглоголовими" (лайливе прізвисько, дане прибіч­никами короля прибічникам Парламенту, походить від поширеного в середовищі буржуазії звичаю стригти волосся в кружок (під скобку, макітру)). Поступово Англія розділилася на два військові табори -на боці Парламенту виступили економічно розвинені південно-східні графства на чолі з Лондоном, на боці короля - більш відсталі граф­ства Сходу та Заходу. Було створено регулярні армії.

Спочатку успіх перебував на боці короля, бо- в розпорядженні Парламенту було лише неорганізоване ополчення графств. До того ж, на думку члена Парламенту О. Кромвеля, основною причиною поразок парламентських сил була відсутність в армії революційної дисципліни та натхнення. Вихід він убачав у перетворенні армії на народну, революційну, здатну перемагати.

11 січня 1645р. було прийнято рішення створити нову парламент­ську армію - армію, так званого, нового зразка. Це була 22-тисячна дисциплінована армія з вільних селян і ремісників, натхненна ціллю перемогти армію роялістів. На офіцерські посади був відкритий доступ кожній здібній людині (полковниками стали Фокс - котельник, Прайд- візник, Рейнсборо - шкіпер та ін.). Демократизація парламент­ської армії посилила її боєздатність. 14 червня 1645 р. в битві при Нейзбі королівську армію було розгромлено. Накінець 1646 р. Перша громадянська війна завершилася перемогою Парламенту. Карл І тікає до Шотландії, але згодом (у 1647 р.) шотландці видають його "довгому" Парламенту.

15.4. Боротьба за поглиблення демократичного змісту революції (1646—1649 рр.)

Па початок 1647 р. в таборі революції вирізняються такі більш-менш організовані сили: Парламент, армія, Сітіта нороднімаси (переважно, Лондоната його передмість). Парламент, як і Сітіз його пресвітеріан­ською більшістю й індепенден гською меншістю, відображав інтереси нового дворянства (джентрі) та буржуазії, котрі вважали революцію майже закінченою, гюзаякїїосновпі цілі були досягнені (великі земле­власники узурпували право приватної власності на землю; в промисло­вості й торгівлі було скасовано монопольні права та частково став панів­ним принцип вільної конкуренції; припинилося регулювання заробітної плати робітників; увесь тягар податків на військові потреби (акциз, помісячне обкладання тощо) було перекладено на плечі простого люду та ін.). З огляду на це, Парламент і Сіті вживали термінових заходів для придушення революційних настроїв народу.

Весною 1647 р. було здійснено спробу розпустити революційну армію, в якій зростало незадоволення серед солдатів, які походили із селян і ремісників, оскільки вони нічого не отримали від революції (навіть процес відгороджування не припинився). Так розпочався конфлікт між Парламентом і армією. Цей конфлікт ускладнився суперечками між дворянсько-буржуазним керівництвом армії ("шовковими" і "грандами") та солдатською масою, Ідо призвело до, так званого, певеллерівського руху.

 

Левеллери - "урівнювачі" - це середнє селянство та дрібна міська буржуазія. Очолювали цей рух Ц. Лільберн, Р. Овертон і У. Уолвін. Основні вимоги цього руху: демократизація виборчої системи, рівність усіх перед законом; щорічні перевибори парламенту; демократиза­ція судової системи; повна свобода торгівлі та промисловості; пропорційне оподаткування тощо. Левеллери були прихильниками демократичної республіки. Саме вони сформували ідею народного суверенітету, що була ідеєю народовладдя, суть якого полягала в тому, що основним джерелом влади може бути лише народ.

"Гранди" рішуче виступили проти левеллерівського проекту політичного ладу країни, так званої, народної з годи, та протиставили йому власну програму — "Пункти пропозицій", у яких обстоювали "традиційну конституцію" з двопалатним парламентом і королем, який має право вето. Тим часом король утікає з полону та вступає в змову з шотландцями.

Весною 1648 р. розпочинається Друга громадянська війна,що при­мусила індепендентів тимчасово шукати примирення з левеллерами. У битві при Престоні (17-19 серпня 1648 р.) О. Кромвель завдав ви­рішальної поразки шотландцям й англійським роялістам. Короля було заарештовано та за вироком Верховного Суду ЗО січня 1649 р. страчено.

15.5. Індепендентська республіка (1649-1653 рр.)

Першим кроком на шляху до встановлення в Англії республіки була постанова Палати громад про ліквідацію верховної палати Парламенту-Палат лордів (17 березня 1649 р.). Королівську владу було скасовано як "небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англій­ської нації" (19 березня 1649 р.). Спеціальним актом (січень 1649 р.) Палата громад проголосила себе верховною владою в країні. 19 травня 1649 р. спеціальна постанова Парламенту проголосила Англію республікою.Республіка ця виявилася індепендентською олігархією, котру Д. Лільберн назвав "новими ланцюгами Англії". Виконавчу владу зосередила в своїх руках Державна рада,що обиралася Палатою громад терміном на один рік, була їй підзвітною та складалася з верхівки офіце­рів армії на чолі з О. Кромвелем і їхніх парламентських однодумців. Парламент,у якому тепер лишилося тільки близько 100 осіб (він отримав назву "охвістя"), прикривав диктатуру армійських генералів.

Специфічною особливістю проголошеної республіки було те, що принципи буржуазної демократії та парламентаризму не дістали в ній бодай якогось розвитку. Палата громад,хоча де-юре й мала владу над Державною радою, але де-факто цієї влади не мала. Панів­ними класами в республіці стають буржуазія та нове дворянство, що перемогли в революції. Саме їм за безцінь було розпродано