Конституція Другої республіки Франціїбула прийнята 4 листопада 1848 р.Установчими зборами. Це був документ, який відбивав суперечності свого часу, а тому не мав послідовного демократичного характеру. Франція проголошувалася республікою, принципами якої були свобода, рівність, братерство, а засадами-сім'я, праця, власність, громадський порядок. Конституція закріплювала недоторканність особи, житла, свободу совісті, друку, навчання. Однак гарантій здійснення цих прав і свобод Конституція не передбачила.
Державна влада за Конституцією засновувалася на принципах її розподілу. Вищим органом законодавчої владипроголошувалися Національні збори,що обиралися один раз на три роки прямими та загальними виборами таємним голосуванням у складі 750 депутатів. Виборцями могли бути громадяни, котрим виповнився 21 рік. Майновий
ценз скасовувався. Збори мали право приймати закони, бюджет, вирішувати питання війни та миру. Та реальної сили й авторитету Національні збори в тогочасних умовах Франції не мали.
Главою виконавчої влади був президент, який обирався загальним голосуванням раз на чотири роки, але не мав права бути переобраним відразу на другий строк. Він мав значні повноваження (законодавчої ініціативи, вето, помилування, призначення та звільнення міністрів, а за порадою останніх — дипломатів, префектів, суддів, прокурорів та ін.). Президент був повністю незалежним від Парламенту, але не мав права його розпускати.
Роблячи незалежними одне від одного президента та Національні збори, Конституція породжувала неминучий конфлікт між ними, а наділяючи президента сильною владою, давала йому можливість розправитися з Парламентом.
У країні була утворена також Державна рада, члени якої призначалися Національними зборами один раз на шість років. Вона мала здійснювати попередній розгляд законопроектів. Одночасно Конституція залишила недоторканною всю стару організацію управління, суду тощо.