У період правління Бакумацу (династії Токугава, 1603-1867 рр.) фактичним правителем Японії був диктатор - сегун. Імператора практично усунено від участі в політичному житті країни. Сегунат
разом зі своїми прямими васалами володів четвертою частиною земельних угідь країни. Решта землі перебувала в денному користуванні великих феодалів-князів (дайме) (приблизно 260 князівств у ХУШ-ХІХ століттях). Сегун і дайме, як уособлення феодального ладу, що гальмували розвиток буржуазних відносин, спричинили незадоволення суспільства. Боротьба проти сегунату Токугави та великих феодалів, на яких він спирався, стає тією ідейною платформою, на якій відбувається зближення різноманітних антиурядових сил - широких мас селянства та міської бідноти, торговельно-промислової буржуазії й нижчих верств радикально налаштованого дворянства, придворної аристократії, опозиційне налаштованих великих феодалів та ін.
Скориставшись із такої ситуації, група феодалів економічно розвиненого південного заходу країни, що була тісно пов'язана з буржуазією, в 1867 р. розпочала збройний виступ, вимагаючи від сегуна передати владу імператорові. Систему державного управління сегунату було паралізовано, антиурядові сили перемогли. З січня 1868 р. від імені 15-літнього імператора Муцухіто, який вступив на престол у 1867 р., лідери південно-західної коаліції оголосили про повалення уряду сегуна й утворення нового уряду на чолі з імператором. Події 1867-1868 рр. в історії Японії отримали назву ІУІейдзі ісін, або "реставрація Мейдзі" (іноді революція Мейдзі) (від яі ІоІ І. "мейдзі" -1 Іросвіті Іицькс правління) (1867-1912 рр.) - від офіційної назви епохи правління імператора Муцухіто. Реставрація Мейдзі стала початком процесу, що сприяв розвиткові капіталістичних відносин і прискорював становлення буржуазної держави в Японії.