§ 44. Поняття про порядок слів
Порядокслів — це розташування слів у реченні, взаємне розміщення членів речення, яке має синтаксичне, семантичне і стилістичне значення.
Синтаксичне значення порядку слів виявляється в тому, що від місця, яке посідає член речення, залежить його синтаксична функція. Так, у реченні Синій Дніпро прикметник синій виступає у функції означення при іменнику Дніпро — головному члені односкладного речення. За порядку слів Дніпро синій той самий прикметник уже виконує роль присудка у двоскладному реченні, підметом у якому є іменник Дніпро. У реченнях на зразок Київ — столиця України, Одеса — морські ворота України на першому місці стоїть підмет, а на другому — присудок, причому за зміни порядку слів {Столиця України — Київ, Морські ворота України — Одеса) колишній підмет стає присудком, а присудок — підметом (пор. також речення на зразок Бур'ян глушить жито з підметом бур'ян і прямим додатком жито, в яких форми підмета і додатка збігаються). Зі зміною порядку слів у реченнях цього типу змінюється і функція слів-іменників як членів речення. Наприклад, у реченні Жито глушить бур 'ян слово жито — підмет, а бур 'ян — додаток; пор. також речення Хворий батько повернувся, в якому прикметник хворий (означення) за зміни порядку слів (Батько повернувся хворий) перетворюється на іменну частину складеного присудка.
Граматико-семантичне значення порядку слів знаходить вияв, наприклад, у сполученнях кількісного числівника з іменником. Так, у реченні На засіданні гуртка було тридцять студентів числівник тридцять, що стоїть у препозиції, вказує на точну кількість студентів, які були присутні на засіданні гуртка. В реченні На засіданні гуртка було студентів тридцять перенесення числівника в постпозицію змінює й значення вислову (числівник тридцять уже вказує на приблизну кількість студентів).
Стилістична функція порядку слів полягає в тому, що член речення, який опинився на незвичному для нього місці, набуває додаткового семантичного навантаження. Так, перенесення означення на кінець у реченні Оповідання він написав чудове дає змогу досягти більшої експресивності вислову, ніж у реченні з означенням у звичайній позиції (Він написав чудове оповідання).
§ 45. Прямий і зворотний (інверсійний) порядок слів
В українській мові, як і в інших слов'янських, особливістю будови простого речення є вільний порядок слів, тобто за певним членом речення не закріплюється постійне місце. Проте не слід думати, що вільний порядок слів, властивий нашій мові, є цілком, абсолютно довільним. Він також відповідним чином регламентується. Порядок слів в українській мові може вважатися відносно вільним лише порівняно з низкою індоєвропейських мов, наприклад з французькою, в якій за певним членом речення закріплено постійне місце. В українській мові порядок слів зумовлений змістом речення, його структурою, кількістю членів і способами їх вираження. Розташування членів речення підпорядковане двом основним функціям — синтаксичній і стилістичній. Перша (синтаксична), як бачимо, виявляється в тому, що порядок слів допомагає визначити синтаксичну роль членів речення, а друга (стилістична) — в тому, що перестановкою слів, як можна було переконатися з наведених прикладів, створюються додаткові семантичні відтінки, підсилюється значення, наголошується на важливості переміщеного члена (наприклад, у реченні Реве, стогне хуртовина (Т. Ш.) перенесення присудків на перше місце підсилює їх, акцентує саме на них головну увагу).
Отже, порядок слів в українській мові вільний лише відносно. Здебільшого кожний член речення (як головний, так і другорядний) має узвичаєне місце. Проте він може посідати й інше, менш властиве йому місце, якщо це не порушує основного змісту речення.
Розрізняють два типи порядку слів — прямий і зворотний. Під прямимпорядком слів розуміють звичайне для певного типу речень розташування відповідних членів. Під зворотнимпорядком слів (інверсією)розуміють розміщення членів речення в особливому порядку, який порушує звичайний, прямий, порядок слів з метою підсилення виразності мовлення. Зворотний порядок слів властивий і для розмовної мови, і для мови художньої літератури, де він відіграє стилістичну функцію — слугує засобом підсилення виразності мовлення.
§ 46. Синтаксичне й актуальне членування речення
Вивчення порядку слів тісно пов'язане з теорією синтаксичного (граматичного) і актуального членування речення.
При синтаксичному членуванні речення з нього виокремлюється насамперед його структурне ядро — підмет і присудок, а також другорядні члени речення, які поширюють це структурне ядро, тобто здійснюється вичленування структурних граматичних елементів (членів речення), які займають у ньому певні синтаксичні позиції. При цьому треба мати на увазі, що сам порядок розміщення членів речення відповідає його граматичній структурі.
Якщо говорять про синтаксичну будову речення, то мають на увазі нейтральне розміщення слів одне щодо одного, що відповідає мовним нормам і позбавлене будь-якої експресії. Так, підмет у двоскладному реченні зазвичай передує присудку, озна-чення-прикметник розміщується перед означуваним словом, додаток-іменник чи займенник—після дієслова, яке ним керує, а обставина-прислівник передує головному (стрижневому) слову, з яким воно творить обставинне словосполучення. Такий порядок слів усталений, нейтральний, позбавлений експресивності, підлягає мовним законам і відповідає нормам.
Однак в усному мовленні в реченні того самого складу, залежно від контексту і комунікативних завдань, різноманітних семантико-розрізнювальних й експресивно-виражальних функцій порядок слів може змінюватися. Кожне речення, реалі-зуючись у вигляді конкретної одиниці повідомлення, оформлюється згідно з певним комунікативним завданням, і його граматична структура залежить від конкретних завдань повідомлення. Пристосування граматичної структури речення до завдань комунікації внаслідок уведення його в ту чи ту мовленнєву ситуацію і є його актуальне членування (див.: Мате-зиус В. О. О так назьіваемом актуальном членении предложе-ния // Пражский лингвистический кружок. — М., 1967. — С. 239—245).
Одиниці, що фігурують при актуальному членуванні, В. Ма-тезіус назвав основою(те, що відоме, дане) і ядромвисловлювання (те, що повідомляється, нове), хоч існують й інші терміни: тема (основа) і рема(ядро), данеі новеі под. Так, речення Син навчається в політехнічному інституті залежно від актуалізації тієї чи тієї його частини може членуватися по-різному: Син навчається (основа, тема, дане) в політехнічному інституті (ядро, рема, нове); Навчається син (основа, тема, дане) в політехнічному інституті (ядро, рема, нове); У політехнічному
інституті навчається (основа, тема, дане) син (ядро, рема, нове).
Таким чином, у мовленні виникає новий аспект структури речення, у зв'язку з чим речення з тим самим граматичним складом може зазнавати різного актуального членування, хоча в окремих випадках вони можуть збігатися. Загалом же актуальне членування речення, накладаючись на синтаксичне, вступає з ним у складну взаємодію. Між актуальним і синтаксичним членуванням речення існує залежність двоякого характеру. З одного боку, актуальне і синтаксичне членування можуть збігатися, а з іншого — актуальне членування може бути протиставлене синтаксичному, оскільки речення з однаковим граматичним складом залежно від мети комунікації мають різне актуальне членування. Найчастіше збіг синтаксичного й актуального членування у двоскладних реченнях без обставинних слів (детермінантів) буває тоді, коли основою (темою, даним) висловлювання є підмет, а ядром (ремою, новим) — присудок. Якщо основою (темою, даним) є присудок, а ядром (ремою, новим) — підмет, актуальне членування протиставляється синтаксичному. Однак при цьому треба мати на увазі, що порядок слів (прямий і зворотний) при синтаксичному й актуальному членуванні переважно збігається. Якщо при синтаксичному членуванні речення прямим порядком слів вважається розташування кожного його члена на усталеному для цього місці (підмет, як відомо, переважно стоїть перед присудком, додаток — після пояснюваного словак узгоджене означення — перед означуваним словом, неузгоджене — після нього, обставина — на початку речення, перед присудком чи після нього), а зворотним — розташування їх на зазвичай не властивих для них місцях (наприклад, присудок на початку речення, узгоджені означення — після означуваних слів, а неузгоджені — перед ними тощо), то при актуальному членуванні прямим порядком слів є перехід від основи (теми, даного) до ядра (реми, нового), а зворотним — перехід від ядра (реми, нового) до основи (теми, даного).
Отже, порядку слів належить не стільки власне синтаксична, скільки стилістична роль, що випливає й з актуального членування речення.
§ 47. Прямий порядок слів
Якщо порядок слів є основним засобом вираження синтаксичних відношень, він не може порушуватися. Найчастіше це буває у таких випадках:
1) якщо підмет і додаток виражені іменниками, що мають
однакову форму в називному і знахідному відмінках: Буття
визначає свідомість, Радість розвіє горе, Буксир тягне пароплав,
Горе гострить розум, День перемагає ніч (підмет стоїть на пер
шому місці, а додаток — після присудка);
2) якщо підмет і присудок виражені іменником у називному
відмінку: Київ — столиця України, Учитель — його брат (підмет
ртоїть на першому місці);
3) якщо підмет і присудок або один з головних членів ре-
Нення виражені інфінітивом: Добре працювати — велике ди
шо_ (М. С), Подорожувати — його улюблений відпочинок: Його
улюблений відпочинок — подорожувати (підмет стоїть на першо
му місці);
4) якщо члени речення виражені іменником і узгодженим з
ним прикметником: Темна ніч. Ніч темна. Зоряне небо. Небо
зоряне (у першому і третьому реченнях прикметники виступа
ють у функції означення, а в другому і четвертому — у функції
іменної частини складеного присудка); пор. також: Хворий
батько повернувся і Батько повернувся хворий;
5) у сполученнях кількісного числівника з іменниками: трид
цять студентів, п'ять кілограмів і студентів тридцять, кі
лограмів п'ять (у перших двох словосполученнях числівник
вказує на точну кількість, а в третьому і четвертому — на при
близну).
§ 48. Зворотний (інверсійний) порядок слів
Зміна порядку слів в українській мові, як і в інших слов'янських, зумовлює певні зміни в семантиці й емоційному значенні окремих слів і речення в цілому. Наведемо основні випадки вживання зворотного порядку слів.
1. Присудок ставлять перед підметом за таких умов:
а) якщо реченню треба надати оповідного характеру: Лягав
порох на шляху, тихо спадала роса, над степом сіялось сіре про
міння зір (С. С);
б) для зосередження особливої уваги на самій дії: Співає
Маланці поле, сміється лука ранніми росами, дзвоном коси, кли
чуть городи синім сочистим листом... (М. К.); Бряжчать мечі,
блищать списи і шоломи яснії (Л. У.); ~
в) у народних казках, зокрема в зачинах: Жили собі дід та
баба, Був собі дід та баба;
г) у словах автора, які вставляються у пряму мову або йдуть
після неї: «Спасибі ж вам, — тихо, з почуттям вимовила мо-
лодиия. — Така вдячна вашій школі» (О. Г.); «А ви не пробували його до своєї роботи привчити? — поиікавилася вчителька»
(О. Г.).
2. Узгоджене означення, виражене прикметником, може
ставитись після означуваного слова (відокремлюватись):
а) для підкреслення, виділення ознаки: Дедалі попадались вже
сосни, старі, руді кострубаті {Уі. К.); Від його вродливого лиця,
блідого й гордого, била звага молодого орла (М. К.); Чується туга
невимовна, та туга, що огортає самотню душу серед пустині
німої (П. М.); пор. також інверсію неузгодженого означення:
Отчизни дорога нам кожна стежка й смуга (М. Р.);
б) для надання вислову урочистості: Рать, світозора грозою
3. Додатки у препозиції щодо керуючого слова можуть ста
витись:
а) зі стилістичною метою: Із зір тремтячий міст в майбут
ність неоглядну години перемог тільки для нас прядуть (В. Сос);
б) з метою посилення семантичного навантаження додаток
іноді виносять на початок речення (перед присудком) '._Лядд_ю^
гуркнув ще батько, а тоді повернув до дверей своє похмуре об
личчя (А. Г.).
4. Обставини способу дії, виражені прислівниками на -о, -є,
звичайно ставляться перед дієсловом, до якого відносяться: Сумно
заспівала ластівка люба (П. Г.), а при зворотному порядку
слів — після пояснюваного дієслова-присудка: Здається, ніко
ли не грав він так доб£е_{А.. Г.); Гармати садили раз за_£азом^
5. Обставини місця переважно стоять перед словом, до яко
го прилягають, а для семантичного їх виділення можуть вино
ситися на початок речення: Ми в край електричний невпинно
ідем (В. Сос); В полках прославлені мої сини робочі із краю в
край наш прапор пронесуть (М. Б.).
Зворотний порядок слів здебільшого вживається в розмовному мовленні та в мові художньої літератури. У науковому й офіційно-діловому стилях використовується переважно прямий порядок слів.