(1851-1926)
Кардинал Дезіре Жозеф Мерсьє (Desiré Mercier) збудував три важливі установи: “La société de philosophie de Louvain” (1888); “L’institut supérieur de philosophie” (1889); “Revue néoscolastique de philosophie” (1894).
Автор численних видань по філософії, прагнув поновити аристотелівсько-томістичну філософію завдяки модерній науці, вступаючи у діалог із тогочасним мисленням. Проте, не знаходимо у Загальній метафізиці або онтології Мерсьє слідів метафізики actus essendi св. Томи. Мерсьє виклав аристотелівську метафізику. Предметом метафізики, згідно Мерсьє, являється субстанція випробуваних речей, “річ у собі”, субсистентне. Тобто, на його думку, метафізика не вивчає буття загалом, оскільки воно включає також і буття розумове, предмет логіки; вона розглядає конкретну, індивідуальну, існуючу субстанцію, вивчає речі, які підлягають досвіду, так як вони являються субстанціями: а субстанція становить свій формальний предмет. А оскільки метафізика, на думку Мерсьє, немає іншого предмету, як субстанційного буття чуттєвих речей, то слід тоді сказати, що не існує якоїсь спеціальної науки про нематеріальні істоти. Те, що модерні автори називають “спеціальною” метафізикою, є нічим іншим, як такою собі пристосованою метафізикою, продовженням першої філософії. Якщо можна було б продемонструвати існування безкінечної субстанції, то не можна було б цього зробити без визначення природи, і коли не без синтезу заперечливих і аналогічних понять, у яких позитивний і властивий зміст взятий взайми від чуттєвих речей. А тому не слід дивуватися, що певні питання теодицеї залишаються невирішними. Та сама річ трапляється із спробою раціональним чином пов’язати безкінечне знання Бога, яке мало би обіймати все, включно з майбуттям, і свободою людських дій. «Слід, у цім делікатнім питанні, чесно визнати безсилість людського розуму»; жодне пояснення яке намагалося би податись не буде задовільним для розуму і «не передбачується навіть надії для більш задовільного вирішення».