(бл. 483-423 до Р. Хр.)
Як відомо, Емпедокл[75] є автором поеми “Про природу” (Peri physeos), проникливої і сповненої глибокого філософського змісту про два “божественні” та космічні матеріальні начала (чотирьох елементів) – Любов і Ненависть. До нашого часу із двох тисяч віршів дійшло тільки 340. Натомість, релігійним містицизмом сповнений інший твір філософа з берегів Акраганта (ріка Аґріґента, Agrigento), що на Сіцилії, “Очищення” (Carme lustrale. Katharmoi). Проте їх можна вважати частинами однієї тієї ж самої поеми. Це релігія любови у блаженному і досконалому живому організмі – Сфайросі (“безкатегорійній Сфері”).
Про елементи Емпедокла: вогонь, повітря, воду і землю вже було відомо в античній Греції космологам (Ферекіду, Епіхарму та ін.), тож не його слід вважати творцем плюралістичної фізики. Емпедокл – еклектичний філософ і поет, як і будь-який інший тогочасний грецький філософ, винахідник риторики і засновник італійської школи медиків.
Одного разу він ненароком сам нам залишив опис доброчинного свого портрету:
“О друзі! Великого міста жовтавого Акраганта,
Де на Акрополі Вам добрі справи судилося вести,
Бо шани гідним прибульцям ви гаванню є, неоманні,
Вітаю вас! Для вас – безсмертний бог, а не людина смертна –
5 Проходжуюсь, шановано всіма, як слід тому і бути,
Повите стрічками чоло й вінки зеленії на ньому:
Заледь заходжу я в квітуче місто, як жінки й мужчини
Схиляють голову, і юрбами ідуть слідом за мною
Щоб звідати, де та стезя, що привела б до зиску вдало;
10 Хтось просить передбачення, хтось – з приводу недуг спитає,
Їх розмаїття, – щоб почути слово, що загоїть рани,
Болісно віддавна знемагаючи од тих жахливих мук”[76].
(В 112).
На думку Емпедокла, елементи тільки переходять з одного місця на інше, тому що в Емпедокла вони ні поєднуються, ні роз’єднуються. Тому Любов – це розмежування однорідного та поєднання різнорідного, з фізичної точки зору.
“Скажу тобі: народження не зна жодна із смертних речей,
Ні смерти якоїсь не зна, що була би для неї кінцем,
А є лиш змішання й розрізнення[77] всього, що поєдналось.
Отож, саме воно у людей назву народження носить...”
(В 8).
“О дітваки[78]! Та наскільки ж думка короткозора у них,
Коли справді вважають, що зродиться раніше не буте,
Чи щось може померти і знищитися щось цілковито.”
(В 11).
“Адже ніщо не може виникнути з того, що не було,
Як нечувано ще, щоби суще взяло та й зникло цілком;
Воно завжди буде стояти, щоб не тиснуло на нього”[79].
(В 12).
“Бо мудрій людині не може спасти на думку цей здогад,
Тим часом, мов, доки смертні живуть, – що звуть правдивим життям, –
Доти існують вони, підлягаючи доброму й злому,
А до зродження свого й після тління [плоті], вони – чисте ніщо”.
(В 15).
“Отож, обдумай ти свідчення моїх попередніх словес,
Чи не відбулось в попередніх словах відходу від форми [стилю]
Викладу мого: ось – палахке всюди сонце й розпечене,
Безсмертний всюди етер, опромінений сяйвом сліпучим,
5 Та дощ похмурий, що холодом віє од нього, як лине,
І все тверде й ваговите, що з основи земної сплива;
В Ненависти вони спотворені і розрізнені всі є,
Та в Любови ж вони вмить єднаються взаємним бажанням.
Ними формується все, що було, є й коли-небудь буде,
10 З них проростають дерева, і мужчини ростуть, і жінки,
І звірі з птахами, і риби, які населяють води,
І довголітні боги, гідні всіляких величних похвал.
Всі тотожні вони, та пронизивши так одне одного,
Виникають під різним видом, бо змінює їх змішання”.
(В 21).
З точки зору етики, добро і зло, згідно Емпедокла, можна розглядати як протилежності між Любов’ю і Ненавистю. Єдине ж – це такий гармонійний стан всесвіту, коли панує одна інтенсивна Любов. Взаємопроникненням двох начал – Любови і Ненависти підтримують існування у всесвіті. Емпедокл демонструє цей взаємообмін таким чином: спершу, Любов поєднала всі елементи, будучи для них матеріальною єдністю, тоді коли ненависти залишається тільки одне – тулитися на окраїні царства Любови. Та приходить мить, коли ненависть проникає у світ злагоди та миру внаслідок чого утворюються окремі речі. Це, умовно кажучи, другий період світопорядку. У третьому, приходить час панування тільки Ненависти, коли окремі речі зазнають руйнації, а елементи розпаду. Жорстока боротьба супроводить гнітке життя елементів, бродіння і невнормованість – ось справжня трагедія світу. Порядок помінявся місцями. Тепер на окраїні опиняється сама Любов. І що ж, Любов всесильна і владна, вона перемагає царство ворожости і ненависти та відновлює все те, що знищила ця темна сила. Такий щасливий кінець має цей, гідний поетичної уяви філософський сюжет, коли б не одне “але”. Але ж і ми перебуваємо в цьому колобігу речей, утворюємося і розпадаємо, а з нами й великі планети та найдрібніші істоти всесвіту. Для безсмертної Любови Емпедокл відводить найславнішу частку цього життя – творити досконалість, йти до неї і бути нею. Любов тісно пов’язана із створенням речей, а тому немає зворотнього шляху еволюції до Сфайроса.
“Отож, походження смертних двояке, двояка і смерть їх;
Бо поєднання речей всіх народжує їх і руйнує,
5 А воно знов розпадається, втративши єдність частинок.
Невпинне оте чергування ніколи їм не спинити:
То у Любови[80] зійдуться усі вони в коло єдине,
То, навпаки, від Вражди[81] розлетяться усі на всі боки.
(Тож, оскільки вони знову поспіль множину звикло творять),
10Народившись з Єдиного[82], бо з нього все те, що множинне,
Їм виникати дано, й віком буть непостійними зáвжди.
Позаяк існувати їм вічно в нерухомому колі.
До моїх слів прислухáйся, бо наука зрощує розум.
Як раніше сказав про це, сповістивши мови границі,
15Так двояко скажу: то одне росте, щоб бути окремим
З множинного, то, дробиться, щоб бути множинним з Одного:
Вогнем і водою, землею і неозорим Етером[83];
Проклята Вражда, окремо від них, рівносильна їм, – зовні,
І Любов у них, яка рівна вздовж їм та за шириною.
20 Умом її споглядай, не слідкуй дивовижно очима.
Її то шанують смертні, що зроджують шляхом статевим,
Помисли з неї любовні і сповнені приязні справи,
І звуть все її Гефосіна [це Радість] та Афродіта.
Хоч вона всюдисуща, жодний смертний не бачив очима.
25 Ти ж дослухай пливучий струмочок моїх слів неоманних.
Елементи ці рівні собою і ровесники давні,
Але з них кожен призначення має, та є самобутній.
Та й все панують вони почергово, як термін спливе їх.
Зникають вони одне в однім, Долі підвладні ж, зростають.
30Нічого їм не додати, ніщо бо від них не відняти.
Бо коли б смерть зазнавали, не було би їх вже ніколи.
Але ж, всесвіт як би зродився? Звідкіль б усе це взялóся?
Як пропало б, коли ними заповнений простір повсюдно?
Тому-то й ті ж самі вони, одне в одного перелиті,
35То одним, то другим стають, все вічно й невпинно тотожні”
(В 17. 3-35. Пер. наш).
За всім тонким антропоморфізмом філософа найцікавішим елементом його концепції можна вважати оригінальний погляд на пізнання серцем:
“Серце живе у хвилях крови, яка швидко обертається; а в ньому є те, що називається у людей думкою, тому що думка в людей є кров, яка омиває серце”.
Тут кров виступає суб’єктом пізнання, бо в пізнавальне коло задіяний весь організм: свідомість, дух, душа і все наше чуття, що схоплене свідомістю. Серце, німе, мов риба, вміє приховувати глибини мудрости і усвідомлено відчувати Любов (B 3[84]; В 110[85]). Коли, справді, найбільше крови поступає до серця, то йому дано пізнавати найглибшу таємницю всесвіту – Божу Любов.
Тож, закликає Емпедокл:
“Споглядай її духом (а не очима, сидячи здивовано)” (В 17. 21).
Сама ж “любов пізнається любов’ю” (FJ@D(¬< *¥ FJ@D(4)
(В 109. Аристотель, “Про душу” 404b 8).
Високопоетична релігійна поема “Очищення” (із трьох тисяч, за свідченням Діогена, збереглося тільки близько ста віршів) присвячена природі Божества, в такому ж дусі, як це подавалося у Ксенофана з Колофону. Нещасна та людина, яка не знає Бога, або має про нього нечітке поняття, наголошує поет. Єдиний Бог є невидимий, невідчутний, не подібний на людину, але володар всесвіту, над яким панує своїм Умом. Знову ж таки, монотеїзм (довговічніше за людину Божество), орфізм та піфагорейство (вслухання в “гармонію сфер”) тут недаремно повторюються і виходять на перший план. Перед силою Фатуму ці релігійні практики не мали б відігравати великої ролі, так чому ж їх озвучує Емпедокл? На яку ж силу він покладає надію, коли не на спасительну Божественну Любов? Недаремно поетичний талант Емпедокла прирівнювали до поем Лукреція, а Овідій навіть наслідував його стиль.
Так, Лукрецій, відзначаючи
“Й тих, хто в основу всього покладає чотири стихії:
Землю, й вогонь, і повітряні подуви, й щедру вологу.
Їх щонайпершим натхненником був Емпедокл з Акраганта“,
– додає слова високої похвали славному філософу:
“Цінним таким і святим не було, як той муж незрівнянний.
Стільки-бо мудрості в пісні його, що спливає потоком
Із божественних грудей, відкриттів у ній стільки славетних,
Що й сумніваюсь, чи справді земний він, із роду людського”[86].
В поемі “Очищення” ми натрапляємо на шлях спасіння, реінкарнації (В 117) та запевнення у безсмерті (В 146; 147). Чимало віршів поеми перегукується, а то й просто зустрічаються у поемі “Про природу”. Так, дуже важливим для теодицеї є 23 фрагмент попередньої поеми:
“Так приноси святі богам, розписуючи живописці
Досвідчені, умом глибокі ці знавці своєї справи,
Наносять на свою палітру різнокольорові фарби,
Змішавши відповідно в тиглі їх – тих більше, а тих менше –
5 Зображення з них творять, що подібні до усіх предметів,
На них відтворено дерева чинно, і мужі з жінками,
І звірі, і птахи, і плаваючі у водоймах риби,
Але й боги, що довголітні й гідні всякої прослави.
Отож, так ти отим свій розум не обманюй, що деінде
10 Якесь інше собі джерело б’ється для тлінного всього,
[Чого тільки зору у видимім світі та й не відкрите],
Впевнися, що це вони*, як почуєш Божественний голос[87]”.
У впевненому голосі Емпедокла ще в цій поемі вчувався точний натяк на існування правдивої реальности:
“Мудрій людині ніколи не спаде на думку це: мовби,
Поки смертні живуть, – що вони дійсно життям називають, –
Доти вони і існують отак, піддані злу і добру,
І що до народження та після смерти їх не існує”
(В 15. Тут інша версія перекладу, що вже був поданий вище).
Тож в “Очищеннях” він розкриває драму душі (“даймона”), яка потрапила у тілесний світ, проживаючи раніш у царстві Божества (В 115).
Так, Плотин покликатиметься на думку Емпедокла: “Душа знаходиться на вигнанні і поневіряється, бо засуджена на блукання Божеством та його законами”[88].
Життя людини – це тільки поневіряння, усвідомлення того, що ти носиш покарання Ненависти (лютої Вражди) (В 115). Тут ми не відтворюватимемо всієї відомої картини перевтілення, що її зображує Емпедокл, а тільки завершимо наші роздуми думкою В. Єґера про те, що душа здатна оцінювати свій містичний досвід споріднености між нею і Божеством: “шлях очищення і повернення до Божества прокладається внаслідок глибокої аналогії між душею і Божеством, та усвідомлення важкої провини, що віддаляє від Бога”[89].
Таким міг би бути виклад філософської тези видатного мислителя і поета Емпедокла, якому на завершення присвячуємо оці поетичні рядки:
Життя і смерть пливуть одним потоком,
Сліпа стихія і нема в ній духа,
В’юнким танком підхопить ненароком
Та вже за мить у дошки гробу буха.
Хто ублажить оцей закон всесильний
Не розбира хто, де є раб, де цар,
Чи є хто, щоби був од нього вільний,
Не знав би грізних рокових покар?
Свята душа, їй не багато треба,
Над виром цим задумано стоїть
І бачить обрії безкрайні неба,
Що гонить серцем кров тисячоліть.
Онтологія Емпедокла могла б канути в небуття, коли б не той факт, що під час Великого Водосвяття Богослужіння у Христовій Церкві розгортатиметься правдивий зміст науки про емпедоклеві начала і Боже милосердя до людського роду:
“Бо ти, що волею своєю від небуття до буття привів усе, своєю владою держиш створіння і за своїм задумом будуєш світ. Ти з чотирьох стихій склав створіння, і увінчав чотирма порами круг року. Перед тобою тремтять усі розумні сили, тебе оспівує сонце, тебе славить місяць, тебе оточують зорі, тебе слухається світло, перед тобою тремтять безодні, для тебе б’ють джерела”.
Так збулось довготривале очікування багатьох поколінь подвижників як юдейського, так і грецького духа, що у свій спосіб уповали на прихід Спасителя і наближали його. Тож Емпедоклові розмисли сьогодні можна сприймати як світле передбачення, що мало своє благодатне сповнення.