(1225-1274)
Обійти увагою славні “quinque viae” св. Томи Аквіната[618] не посміє жодний фахівець теодицеї, і ми не будемо робити винятку.
Література щодо цього питання вражає, є й пояснення цих доріг українською[619]. Ґрунтовно опрацьовані шляхи Е. Жільсоном у його книзі Томізм[620] та у інших виданнях цього автора, тож зупинятись ще раз на думці Жильсона тут не місце (його твори слід читати окремо).
Але необхідно сказати щось оригінальнішого і більш сучаснішого щодо позиції самого св. Томи Аквінського, та викликаного нею зацікавлення у ХХ столітті, як реакцію на нігілістичну тезу “Бог помер”, співставивши томістичну позицію з авґустинівською. (Спадщина св. Томи не дорівнює доробку св. Авґустина, і на цей факт треба таки зважити).
Справа в тому, що св. Тома не перший, який задумувався над доказами існування Бога. Він мав чимале коло попередників, які наводили блискучі обґрунтування, сформульовані у їхніх творах, а значить, тільки пов’язав весь попередній досвід цілої Церкви та її вчителів, тим самим, вказавши на слушність всієї Церкви у питанні щодо Бога. Тим більше, знаходимо виклад доказів у “Путівнику для нерішучих” Мойсея Маймоніда та у Суммі Альберта Великого.
Як відомо, св. Тома саме з доказів на існування Бога розпочинає Богословську Сумму та Сумму проти поган, і ця його тактовність по відношенню до цієї делікатної теми не може бути не зауважена: