Алегорія Богословського Диспуту із словами Ісуса Христа, зверненими до св. Томи Аквінського: “Томо, ти добре про мене написав”.

 

 

“Наш розум у процесі думання може простягатись до нескінченности. Про це свідчить те, що якої б кількости не було задано, наш розум завжди може подумати про щось більше. Проте, це звернення розуму до нескінченности було б даремне, коли б не існувала якась нескінченна річ, яку можна було б мислити. Отож, має існувати якась мисленна річ, найбільша з усіх речей. Ми її називаємо Богом. Отож, Бог є нескінченний”[663].

 

Зрозуміло, що гносеологічний шлях зручніше наслідувати, ніж створити, тож ним пройдуть мислителі Нового часу, зокрема: Декарт, Спіноза і Мальбранш, Відкриття методу нагадуватиме Декарту “прозріння”, завдяки спалаху інтуїції, обравши за точку виходу підставу самоочевидності мислення свого існування. Для Спінози розумова любов Бога залишиться ідеалом вільної людини (amor intellectualis Dei). Для Мальбранша, пошук істини виявиться окказіоналістичною дорогою до Бога. Але цей шлях вже з успіхом долав св. Тома, відкривачи правду про світ, людину і Бога.

 

Т Е О Д И Ц Е Й Н А Т Р А Д И Ц І Я Є З У Ї Т І В: