В українській історіографії доволі цілісно і всебічно висвітлена золота сторінка діяльности професорів Києво-Могилянської академії та їхні філософські погляди, щоб спинятись на них окремо. Дослідники не обійшли увагою і розмисли з теодицейної ділянки та, вдаючись до переосмислення світогляду діячів “могилянки” крізь призму антропоцентричної парадигми Нового часу, намагалися з’ясувати, в чому мав би полягати їхній оригінальний внесок у світову філософську думку. Представники славного грона перекладачів філософських творів класичних авторів, такі як Ю. Ф. Мушак, М. В. Кашуба, І. С. Захара та ін., зуміли воскресити творчий дух Стефана Яворського, Теофана Прокоповича, Георгія Кониського і довести неперервність філософської традиції на Україні. Виділивши серед кола цих дослідників львівську школу[708], слід віддати належне Ігорю Степановичу Захарі, перекладачеві латинських творів Стефана Яворського та автору багатьох монографій, присвячених висвітленню філософських поглядів цього церковного діяча.