С. К’єркеґор

 

Данський релігійний мислитель Сьорен К’єркеґор[783] народився в Копенгагені, як він писав у “Щоденнику”, “всупереч Божій волі та внаслідок злочину”. Зворушлива любовна драма з нареченою Реґіною Ольсен (1822-1904), з якою, за її словами, він “зіграв жахливу гру”[784], давно вже стала предметом розгляду життя хворобливого молодика, але кмітливого мислителя – протестантського “лицаря віри” і “данського Тертуліана” (credo quia absurdum: “вірю, бо це абсурдно”). Біограф П. Роде так охарактеризував цю постать:

 

“Він був артефактом, дорогоцінним штучним витвором, на виведення якого в пробірці треба тисячу років. Він був чоловіком, якого переповнювало усвідомлення гріха задовго ще до скоєння самого гріхопадіння; словом, як біологічна істота він був калікою”[785].

 

Сьрен К’єркеґор Реґіна Ольсен

 

Антираціоналізм, антигеґельянство, антилогізм, “мізологізм”, ірраціоналізм, екзистенціалізм, суб’єктивний ідеалізм, фідеїзм, теантропізм, тееґотизм, містицизм, етичний нігілізм, охлофобізм (антимасовість), “теологічний” та “християнський” радикалізм тощо – це ті визначення філософії К’єркеґора, які приставали до неї упродовж викликаного нею все більшого зацікавлення з боку европейського читача. Але, мабуть, найбільше підходить назва “досвідна теологія”[786]. Позиція К’єркеґора дуже близька до кантівської, коли і один і другий філософ звільняли місце для віри і витісняли позиції раціональної теології. Проте данський мислитель не визнає релігії в межах розуму, навіть практичного, бо релігія є основою для моралі, а не навпаки, як вважав Кант. Тим не менше він раціональним шляхом намагається обґрунтувати віру[787].

Не слід скидати з рахунків той факт, що С. К’єркеґор навчався у пастирській семінарії, читав проповіді в одному з храмів Копенгаґена, хоч так і не став пастирем. В 1841 році захистив дисертацію (300 стор. щільно друкованого тексту данською мовою) “Про поняття іронії. З невпинною оглядкою на Сократа”, вівши оборону тези латиною (“Om Begrebet Ironi”).

Та перейдемо до розгляду його теодицейних поглядів, що виходять за рамки біографічних даних, а достеменніше свідчать про його духовне та моралізуюче життя. Філософ не палав пристрастю до подорожі лагідним морем буття, а шукав бурхливі і загрозливі хвилі моря реального існування людини. Тим-то його теоретизування не вкладаються у форму звичного метафізичного трактату, а відводять собі скромне місце “філософських крихт” (“Philosophiske smuler”).