(1859-1941)
Після прочитання автобіографічної книги про св. Терезу Авільську філософ Едіта Штайн (1891-1942) відкрила для себе одну істину: справжніми експертами у вірі є містики і святі, оскільки вони пережили правдивий досвід Бога. Завдяки гуссерлівській феноменології молода асистенка відомого на той час філософа, невдовзі отримала змогу пересвідчитись на власному досвіді в існуванні світу Бога. Підходом до цього досвіду були довгі шляхи пошуку Істини, як вона сама зізнавалась, – особливий вид молитви: “Хто шукає істину, той шукає Бога, навіть якщо сам цього не усвідомлює...”.
У творі “Наука Хреста” свята мислителька додала до цього твердження такі слова:
“Бог дає надхнення, діє, але від людини вимагає співпраці, духовного кроку. Дух людини має все відкинути з того, що сковує його природою, і бути вихований до того, щоб пізнавати Бога і радіти в Ньому”.
Як відомо, для неї містичний досвід став свідченням Любови:
“Нашим вічним життям буде Любов, тож вже тепер ми маємо наблизитися до неї якомога ближче”.
Тож не дивно, що були мислителі, які в центрі свого філософського дослідження поставили релігійно-містичний досвід: М. Шелер, Р. Інґарден, А. Берґсон та ін. Останній на досвіді зумів побудувати доказ Божого буття.
Так, філософ-спірітуаліст Анрі Берґсон[825], у творі “Два джерела моралі і релігії” віддавав перевагу динамічній релігії над статичною. Під першою він розумів включення буття людини в її волю, а волю – у життєвий порив, що невпинно триває. Тож праістота не постає як готова річ, а – як бурхливе живокипіння життя, як свобода і дія. Мислення про таку праістоту становить зміст твору Берґсона “Творча еволюція” (“Evolution créatrice”). Помітно, що мислитель підійшов до розв’язки онтологічної проблеми буття Бога:
“В найглибшій глибині нас самих треба нам шукати точки, де вчуваємо самий інтимний зв’язок з нашим життям. Там у зіткненні нашого я з самим абсолютом правдиво ми самих себе схоплюємо та стає нам можливо в погоні за власним буттям схопити теж буття, як таке в його глибині. Що більше привикаємо думати про повноту всього під кутом тривання (sub specie durationis), тим глибше поринаємо в речову тривкість, тим ближче чуємось до начала...”[826] – зауважував о. Маланчук.
Це поринання супроводжується радістю від Богопізнання, вислідом чого є творення буття і переборення ніщоти. Але одного радісного захоплення бурхливим світом космосу замало. Слід випробувати етичний і містичний досвід, без якого особа не буде самовистачальною. Світ історії подає нам численні приклади пережиття такого досвіду великими мужами людства. У нас самих закладений творчий поштовх Бога, що відбиває нашу суть і покликає до співпраці.
На шляху до особового Бога особа долає творчий розвиток, який супроводжується перепонами, а навіть і смертю. Проте на міцному щаблі етично-релігійної свідомости вона кріпне у певності і пересвідчується, що нам дароване безсмертя. Наступний і найвищий щабель – безмежна любов Бога.
.