(1885–1968)
У віці чотирьох років свого життя, уродженець м. Верони (Італія) Романо Ґвардіні[849] разом з батьками виїхав до Німеччини, де й отримав освіту в м. Майнці. Відчувши покликання він розпочав богословські студії у Тюбінґені та Фрайбурґу, завершивши їх у Бонні дисертацією, яка була присвячена філософсько-богословським поглядам св. Бонавентури. В 1910 році Ґвардіні був висвячений на священика в м. Майнці, працював на парохії, а згодом отримав запрошення на викладацьку роботу до Бонну і Брейсгау. В 1915 рроці він отримав ступінь доктора теології у Фрайбурґу. Із заснуванням катедри Katholische Weltanschauung (Католицьке космобачення, чи світогляд) у Берліні він звернув на себе увагу, відзначившись як талановитий “католицький професор”. Проте з приходом до влади Гітлера для Ґвардіні і католицької катедри настали скрутні часи, і від 1939 року він припинив роботу на катедрі (отримає змогу повернутися до неї вже після праці в Тюбінґені та в 1948 році у Мюнхені). У 1952 році о. Романо Ґвардіні був нагороджений Премією Миру, яку отримав від німецьких видавців. До відзнак слід віднести : премію Еразма в Брюселі (1962) та хрест із зіркою від Німецької федерації (1965). Похований в Мюнхені на кладовищі св. Лаврентія для священиків.
Філософ, богослов, літератор, психолог, феноменологом, загалом, віддана Церкві віруюча людина, такої характеристики заслуговує о. проф. Ґвардіні. Він умів таємно переживати зустріч з прочитаними персонажами творів релігійних мислителів, знаходити вирозуміле пояснення їхнього глибинного, проникливого досвіду у світлі віри і донести до читача з метою, щоб і він зумів переобразитися і стати на праведний шлях.
Ґвардіні були близькими погляди Платона і св. Авґустина; але по своїй методології були йому ближчими погляди Аристотеля і св. Томи.
Як і Платон та Августин Ґвардіні лине в керунку до Трансценденції; але зосередження на “конкретному” (на житті, існуванні, історії, культурі тощо) спонукає його проходити шляхом Аристотеля і св. Томи.
Він зосереджує свою увагу на трьох речах: світ життя, релігії та особи.
Через Макса Шелера Ґвардіні прийшов до феноменології, яка, на його думку, допомагає збагнути основи живої реальности, а не просто пояснити феномен утворення речей.
Він зауважує, що вся жива дійсність і, зокрема, людське життя, знаходяться під владою реальности протилежних[850] (Der Gegensatz). «Протиставність належить до фундаментальних рис життя людини. З будь-якого її феномену: анатомо-фізіологічного чи емоційного чи інтелектуального чи вольового або соціального, завжди протиставність (полярність) являється феноменологічною, структурною і виконавчою формою життя» [851]. Властива форма живої єдности існує будучи поєднана з протиставними елементами. Ця єдність не творить діалектичної тотожности протилежних. Тобто не протиріччя, а протиставність[852], не геґелівська діалектика протилежних, а та, у якій «ніколи не буде можливо справді вивести структуру акту; ні переміну тривання» [853]. Що залежить від того факту, що дві частини “протиставних” «по суті є самообґрунтовані (eigenständig) і між ними існує реальна якісна межа. Можна перейти від одної до другої тільки завдяки винятковому акту, якісно визначального обгону» [854]. Згідно Ґвардіні, саме в цьому полягала велика інтуїція К’єрк’єґора, який виступив проти Геґеля.
Ґвардіні подає свою систему протиставних. Вона складається із восьми пар протиставних елементів, які він поділяє на дві групи: категорійні протиставлення і трансцендентальні. Категорійні у свою чергу поділяються на інтраемпіричні і трансемпіричні. Ці вісім пар, згідно поглядів Ґвардіні, становлять фундаментальну структуру всієї реальности, яка являється комплексом протилежних. Таким чином можна вести мову про: а) інтраемпіричні категорійні протиставлення: Акт-Структура, Безформності (Повнота, Fülle)-Форма, Одинокість-Цілісність; б) трансемпіричні категорійні протиставлення: Утворення-Розташування (диспозиція), Першопочатковість-Порядок, Іманентність-Трансцендентність; в) трансцендентальні протиставності: Схожість-Відмінність; Єдність-Множинність. Важливо те, що трансцендентальні протиставності відносяться не до встановлених секторів буття або форм життя, а до «протидії як такої» [855]: вони є прероґативами того самого полярного відношення, яке потребує як схожість так і відмінність, як єдність так і множинність. Кожне протиставне бачиться у своєму відношенні з іншим.
Це цілісне бачення світу, згідно Ґвардіні, по суті недосяжне для людського розуму, який є непоправно хворий на однобічність. Ця хвороба показується кожного разу, коли розум піддається одному з компонентів буття, і абсолютизуючи його, ототожнює його з буттям як таким. Для того щоб оздоровитись від цього захворювання є тільки один спосіб: прийняти науку Об’явлення.