Згідно Штайн, перш за все існує суттєве погодження між Гуссерлем і св. Томою, у спробі практикування філософії як строгої науки: обидва вважали, що завдання філософії було б невичерпним, як тієї філософії, що проходить шляхом метафізики (як це у св. Томи), так і тої, що слідує за феноменологічним методом (у Гуссерля).
«Феноменологія слідує так, начебто для нашого розуму не існувало б жодних кордонів. Справді, можна погодитися з тим, що завдання феноменологічного дослідження не знало б меж, і що пізнання було б безперервним процесом, але воно прямо знаходиться на шляху до своєї мети, тобто до повної істини, яка як скеровуюча ідея задає напрямок для слідування. З точки зору цієї філософії на розгляд не береться жодний інший шлях для досягнення такої цілі. Також і Тома вважає, що це був би шлях природного розуму; його проходження немає меж і, хотілося б сказати, що воно не може досягнути мети, а може лише наблизитися до неї прогресуючи; з чого походить також необхідним чином фрагментарний характер людського теоретизування»[889].
Але між Гуссерлем і Томою зустрічаються не менш важливі розбіжності, як і менш глибокі наближення.
Перше розходження стосується пізнавального обрію і сили розуму. Для Гуссерля цей горизонт є універсальним, ніщо не минає свого горизонту, а сила розуму є абсолютною і охоплює всю істину. Розум про який говорить Гуссерль є природним розумом. Натомість, св. Тома розрізняє між природним розумом і надприродним (вірою). «Природне пізнання проходить тільки одним шляхом. Йому встановлені кордони – або, кажучи більш точніше, стисло вказані»[890]. Друге, стосується того, що у Гуссерля антропоцентризм (еґоцентризм), а у св. Томи – теоцентрична концепція людини. Третє, стосується істини. У Гуссерля – єдиним фундаментом істини виступає свідомість, яка є іманентною (очищеною трансцендентальним чином), тому що побудова світу залежить від неї, а у св. Томи – істина, принцип і критерій будь-якої правди – сам Бог, і від нього походить будь-яка істина.
Найбільш оригінальним внеском Штайн у метафізику являється спроба прочитати метафізику св. Томи послуговуючись гуссерлівською феноменологією, яка розуміється як наука сутностей.
«Скінченне і вічне буття» (Endliches und ewiges Sein)
Всесвіт у Едіти Штайн, який дуже подібний до платонівського, а менш наближений до св. Томи, більше не являється реальним, а радше є до-реальний, що складається з сутностей, форм, які очікують свого утворення. Бракне підпорядкування сутностей до буття, ідеальних сутностей до реальних. В неї субстанція означає просто незалежність і неповторність; особа розуміється як носій такої природи, що наділена розумом.
В ангеології Штайн демонструє оригінальне феноменологічне пояснення: ангельська сутність наділена такими властивостями, як: цілковита незалежність від матерії, інтуїтивне, а не абстрактне пізнання, самоволодіння, свобода, досконала єдність життя і єдність сил. Досі думка Штайн співпадала з мисленням св. Томи. Натомість, починає віддалятися від нього щойно в тому місці, коли мислителька наближається до пояснення францисканської школи у тлумаченні скінченності ангелів. Вона стверджує, що всі ангели мають матеріальний компонент, який стосовно до форми виконує потенційну роль.
Насправді ж, те що відрізняє мислення св. Томи від авґустинізму, авіценнізму чи думки Дунса Скота – це перевищення рівня сутностей, щоб напряму встановити їх на рівні буття. Вся сила і оригінальність томізму полягає в бутті, що розуміється як акт, первинний акт, актуальність кожного подальшого акту. Отож, паралельний томізм – це невдала спроба, бо він не матиме успіху. У св. Томи, те, що робить ангелів сотворіннями не виступає матеріальним принципом (бо тоді ангели не були б чистими духами), а простий факт, що будучи чистими сутностями, залишені матерії, вони назавжди залишатимуться просто можливими (і, щобільше, сотворительними реальностями) доки не отримають actus essendi.
Справді, метафізика не оперує поняттями так, як феноменологія, а розглядає суще, тобто конкретну реальність. Перехід не здійснюється від скінченних понять до безкінечного поняття, а від скінченних сущих, які не справджені власним існуванням, до Esse ipsum.
Слід зауважити, що у визначенні особи Штайн сліпо слідує за Боецієм, тоді коли для св. Томи особа цілком інша річ: це самобутня істота в розумній або інтелективній природі [891]. Це посідання власного акту буття, який завжди є тим, що надає реальній сутності конкретність, що творить людській сутності (або ж, ангельській) умову бути особою. Без акту буття жодна субстанція, жодне сотворіння, жодна сутність (навіть сутність Бога) не будуть особою. Persona significat id quod est perfectissimum in tota natura [892].
«Наука Хреста» (Kreuzeswissenschaft)
Агіографічною книгою сповіді можна назвати рефлексії над життям і творчістю св. Хуана де ла Круса, канонізованого 1722 р., а в 1926 р. папою Пієм ХІ проголошеного Учителем Церкви. В 1933 р. Едіта Штайн прийняла постриг в ордені кармелітів з ім’ям св. Терези Бенедикти від Хреста, мабуть, завдячуючи роздумам над життям великого святого.
Досвід двох святих вже розглядався нами в окремому розділі про містичне богослов’я, тож тут звернемо увагу тільки на текстологічний підхід Едіти Штайн і на її доказ існування Бога, про який вона багаторазово говорить у цій книзі.