Стародавній Мілет, столиця острова Самос у Еґеї, став колискою натуралістичної думки Давньої Греції. З ним ми пов’язуємо ім’я великого природознавця Талеса Мілетського (638-548 до Р. Хр. / або 624-546)[62].
Перші фізіологи (так їх називав Аристотель) отримали таку назву тому, що вивчали природу. Проте слово “physis” має ширше значення і означає дійсність як цілість (від грецького “phyo” яке пов’язується із санскритським дієсловом “bhu”, що латиною передається як “fu”). Тобто під цим словом розуміється не просто “природа” як емпірична даність, не просто сукупність всього сущого, а у філософському значенні, – існування, як метафізична цінність, що належить матеріальному світу. Адже є й таке суще, що не має душі, але воно теж існує, і така точка зору отримала назву “гілозоїзм” (від грец. “hylè -zoè” – матерія -життя). На зорі давньогрецького мислення ми бачимо великий вплив орфізму, халдейської та єгипетської мудрости, тож побутувало й вчення “панпсихізму” (грец. “Pan -psichè” – все -душа), що надавало душу всьому сущому, включно з нерухомими речами.
Першу філософську школу називають Іонійською тому, що її філософи походять з Іонії, побережжя МалоїАзії, яку вже від XIII ст. до Р. Хр. греки зайняли і колонізували. Згідно Плінія, антична Іонія визначалася іттітами (які знали греків під іменем Ahhayava, тобто Achei-ці) і індіанцями (яких вони називали Javanas, тобто іонійці).
Тож, згідно поширеного космологічного пояснення, іонійці вважаються матеріалістами і натуралістичними філософами. Таку думку поділяли історики Целлер, Тенері (Tannery), Бурне (Burnet), Ґутро (Guthrie), Маддалена та Ґомперц. Їхню точку зору можна визнати частково правдивою.
Натомість релігійно-містичну позицію зайняли такі дослідники, як: Йоель (Joel), Корфорд (Corford), Мондольфо, Єґер (Jaeger) та ін., які вважали цих філософів релігійними особами, що намагалися поглибити присутність Божества у світі (theion). Якщо в цілому визнати таке пояснення правдивим, то філософський характер іонійської школи буде не зрозумілий.
Є ще й третя точка зору – суто метафізичне пояснення, яке розвивали Гайдеґґер, а також зайняли таку позицію деякі прибічники томістичних поглядів, зокрема Л. Больйоло, Д. Компоста та ін. Залишаючи в силі попередні інтерпретації, на думку останніх, іонійців слід вважати філософами, в яких переважає метафізичне дослідження існування реального буття, підвалини всього сущого.
До школи Мілету зараховують принаймні трьох мудреців: Талеса, Анаксімандра і Анаксімена.
У Талеса бачимо перевагу міфу над філософією і наукою. Невідомим античним поетом він згадується серед сімох мудреців Греції:
Сім мудреців називаю, їх отчину, ймення, промови:
Міра важніш над усе – так Клеобул повторював Ліндський;
Пізнай самого себе – у Спарті Хілон проповідував;
Заповідав стримувать гнів Періандр, що родом з Коринту;
Лишку ні в чому – мілетця Піттака улюблений вислів;
Ти кінець життя споглядай – отак твердив Солон із Атен;
Що більше поганих довкола – Біант Прієнський зізнався;
Ні за кого не слід поручатись – мовив Талес Мілетський[63].
Відома теорема Талеса; досліджував пори року (мабуть йому належить розподіл 365 днів на 4 пори року, грецький календар). Талес навчав, що archè всього є вода; не емпірична вода (ріка, джерело тощо), а вода взагалі, тобто вологий елемент, що зустрічається в зернах, плодах, хмарах, у морі, тваринному організмі тощо. Універсальна вода є принципом всього: від якої, завдяки якій і в якій все знаходить своє обґрунтування.
На думку Талеса, Божество – це те, у кого немає ні початку, ні кінця. Бог є старший від усіх речей світу, бо Він не народжений. Космос є красивий тому, що він є творіння Бога. Людина не тільки не може таємно від богів чинити беззаконня, а й навіть задумати його. За свідченням Аристотеля, Талес вважав, що під душею слід розуміти щось таке, що в силі приводити в рух (“Про душу” І, 2, 18). Так, н.пр., у магніта є душа, що притягає залізо. Ці думки Талеса могли б виявитися анахронізмом, коли б у англійського поета-метафізика Джона Донна не зустріли подібну сильну метафору: “Бог – магніт, що може серце з криці притягти”. Про Донна див. далі.
Як же ж підходить до відкриття Першопричини всього Анаксимандр[64] (610-546/530 до Р. Хр.). Цей мудрець є автор першого трактату у прозі під назвою “Про природу”, започаткувавши низку однойменних творів, що вийдуть з-під пера давньогрецьких мислителів.
На думку Вернера Єґера філософія Анаксимандра піддається такій силогістичній схемі:
а) існують численні істоти;
б) множинність вимагає принцип (tò àpeiron: щось посереднє), яке містить у своєму лоні все суще (відповідний фрагмент подав Сімпліцій, автор VI стор. після Р. Хр.);
в) Апейрон є Божество, в пантеїстичному розумінні.
До значних наукових відкриттів філософа зараховують наступні: окружність Сонця в 27 разів більша від Землі; Земля плаває немов циліндр у океані. Спочатку вона була оточена космічною мембраною, яка, як яйце, тріснула і звільнилася, мов жовток з білком від лушпи. Крізь тріщину вилупився Всесвіт. Тож ми спостерігаємо вночі за зорями, бо вони, наче тріщини у лушпі, через які ллється космічне світло, що випромінюється з теплового кільця, яке, у свою чергу, обіймає Всесвіт. Місяць має окружність у 18 разів більшу від Землі. Анаксимандр ввів поняття меридіану. Говорив, що люди походять з води тощо.
Слово арке (Першоначало) першим вжив саме Анаксимандр. Воно “все обіймає і всім керує” (panta perichei, panta hiberna), не змішується із жодним сущим, а головне – є “безсмертним і вічним”, досконалим Божеством”[65]. На це звернув увагу ще Аристотель у книзі “Фізика”.
“Арке”, згідно філософа, перевищує будь-яке суще всесвіту, воно не піддається визначенню, а тому є “безмежне”, “нескінченне” (apeiron). З нього народжується час. Це начало містить в собі сущі з необхідності (catà chreòn), і, які слідують одні за одними. Мова не йде про апостазис (відречення) сущих від апейрону (як вважав Ніцше), а про тривання сущих. “Арке” Анаксимандра ближче до принципу “Скінченне є в Нескінченному”, що його виражають Упанішади[66].
Не слід забувати, що Анаксимандр вперше вжив назву “Кosmos”. Світ вимагає існування нескінченного Божества, вічне і надчасове начало.
Третій мудрець школи іонійців – Анаксімен[67](596-548) є більше науковець, ніж філософ. Він зводить Першоначало до нескінченної повітряної субстанції (B<gL:"). Але це не вітер і не те повітря, яким дихають живі істоти). Мова йде про універсальний, космічний елемент, який виступає причиною і началом поставання. Конденсація і розрідження повітря – це категорії, які належать до цього начала.