(1863-1948)
Справжнім томістом був домініканин Антонін-Далмас Жільберт Сертіянж (Antonin-Dalmace Sertillanges). Він розпочав свою філософську кар’єру у 1900 році, з відкриттям кафедри моральної філософії Католицького інституту в Парижі, яку очолював 22 роки.
Сертіянж присвятився дослідженню творчості св. Томи, як це видно з назв його головних творів: Saint Thomas d’Aquin, 2 томи (1910); La philosophie morale de St. Thomas d’Aquin (1914); Le vie intellectuelle (1921); Les grandes thèses de la philosophie thomiste (1928); Le christianisme et les philosophies, 2 томи (1939-1941); L’idée de création et ses retentissements en philosophie (1945); Le problème du mal, 2 томи, Paris 1939-51. Він живою мовою звільнив від застарілих прийомів написання підручників, якими грішили підручники третьої схоластики і неосхоластики.
Ось декілька характеристик, якими наділяє св. Тому Сертіянж:
«Наш автор володіє інстинктом істини, так як лісові звірі мають інстинкт розпізнавання корисної рослини, і слідуючи за ним, не маючи остраху бути обманутими» [946].
«Для того, щоб досягнути шпилів розуму він не має потреби сходити на вершину. Це ми є тими, що мусимо здійматися до нього, але його прийняття є таким, що негайно ж ми отримуємо винагороду. Його чоло направду являється джерелом світла для людей» [947].
«Він ішов прямо до істини, яка все примирює, до реальности, до Буття, де все божественне і людське, а в людському всяка частинна істина, всяка законна тенденція, всяке місце і час, знаходять їхнє справдження» [948].
Набагато випередивши Жильсона, Сертіянж провів строгу систематичну реконструкцію метафізики св. Томи, наголошуючи на сильному і повноцінному значенні буття, і визначаючи метафізику св. Томи як метафізику буття.
Приведемо уривок із твору Св. Тома з Аквіну Сертіянжа:
«Буття (св. Томи) є одне, але воно включає віртуальну множину, яку Парменід заперечував. Його багатство, що є життям у Бозі, може і не може бути явлене, а, якщо являється, то це тому, що Бог його вільно хотів на противагу до того, що говорять Олександрійці і, без сумніву, також Аристотель разом із Платоном. Сотворене буття повертається до Бога, як зауважував Плотин; але місце повернення невизначеної і містичної форми св. Тома замінює ступеневими і прецизними переходами у гармонії із позитивним життям речей, у яких стають відмінними види та істоти, і включені дані віри.
Його вчення є монізмом, а навіть точно є ним, але таким монізмом, що немає жодної нестачі з якими за звичай існують у ньому. А з другого боку, воно є динамізмом, тому що буття у нього розуміється як сила поширення і притягання, але який уникає помилки такого динамізму, що заперечує субстанцію, а, натомість, вбачає у формі динамогенізм, ототожнює силу із самим буттям. Це інтелектуалізм, але також і волюнтаризм, тому що мислення породжує любов, у той самий спосіб, що й буття утворює силу. Мислення, яке народжене від першого Буття, стремить в напрямку до цієї любови і любов у свою чергу здіймає мислення. В самому Бозі любов є причиною сотворительного поширення і любов у Ньому здійснює єднання, яке він приготував. Все є по причині любови і все є задля неї. Любов є сповненням усіх речей.
Врешті, ця теорія є у своїй єдности підсумовуючим синтезом, креаціонізмом у той самий час, що є й еволюціонізмом. Це креаціонізм, тому що все опускається від Єдиного з вільної сотворительної ініціативи і походження всього, отож бо, належить найвищому Буттю, а не невизначеному хаосу, без достатньої підстави. Та все ж, це еволюціонізм, тому що від границь онтологічного розподілу все сходить до першого Буття» [949].
Сертіянж, коли переходить до систематичної реконструкції метафізики св. Томи, не формулює її згідно ordo resolutionis, що проходить від сущих в напрямку до субсистентного буття, як мав би це зробити, а відповідно до суарезівської позиції, де, відділюючи онтологію від правдивої і властивої метафізики, займається абстрактним чином теоретизуванням над поняттям буття, трансценденталіями і категоріями буття. По суті, Сертіянж не розглядає поняття буття як сильне, а як загальне поняття, найбільш хитке і найбільш слабке з усіх понять. Він заявляє, що «ідея буття є по собі лише умовністю, оскільки буття не посідає визначеного поняття, а посідає його у своїх родах, тобто у категоріях» [950].
Саме з таким формулюванням Сертіянжа і зустрівся о. Зеньковський, автор Основы христианской философии, ведучи мову про філософію св. Томи з Аквіну, називаючи Сертіянжа «одним із найкомпетентніших томістів останнього часу» [951]. Природно, що на той час о. Зеньковський покликався лише на Жильсона і Сертіянжа, та на їхній вклад у пояснення думки св. Томи, склавши враження про себе, що «у філософському порядку той пристанув до Аристотеля»[952].
Яким же чином розгорталися події далі?
У поглибленні буття у площині пізнання серед інших французьких томістів фіґурували Ґарріґу-Ляґранж, Реґіс Жоліве, Айме Форес i П’єр Руссело, а поглибленням у площині діяння займався Жозеф Де Фінанс.
Т Р А К Т А Т «Б О Г: Й О Г О І С Н У В А Н Н Я Т А П Р И Р О Д А»