Серед CAD-систем розрізняють системи нижнього, середнього й верхнього рівнів. Цей поділ виник на рубежі 80-90-х років минулого століття. Системами нижнього рівня (або легкими системами) стали називати порівняно дешеві САПР, орієнтовані на 2D-графіку, тобто на автоматизацію переважно креслярських робіт. Технічним забезпеченням легких САПР були персональні ЕОМ, що у той час значно уступали по своїх можливостях робочим станціям.
Системи верхнього рівня, називані також "важкими" САПР (або hi-end), розроблялися для реалізації на робочих станціях або мейнфреймах. Ці системи були більш універсальними, але й дорогими, орієнтованими на геометричне твердотільне й поверхневе моделювання. Оформлення креслярської документації в них звичайно здійснюється за допомогою попередньої розробки тривимірних геометричних моделей. Надалі системи, у яких 3D-моделювання обмежувалося лише твердотільними моделями, тобто займаючі проміжне положення між "легкими" і "важкими" САПР, стали називати системами середнього рівня.
У цей час розвиток САПР привело до того, що в багатьох системах середнього рівня з'явилися засоби поверхневого моделювання, а можливості персональних ЕОМ стали прийнятними для систем верхнього рівня. У результаті змінилися принципи, по яких розрізняють важкі й середні системи. Важкими тепер називають системи CAE/CAD/CAM/PDM, тобто системи з можливостями конструкторського й технологічного проектування, інженерного аналізу, керування проектними даними й з розширеним складом спеціалізованих програмних модулів у підсистемах CAD і CAM.
Системи одного рівня по своїх функціональних можливостях приблизно рівноцінні, нові досягнення, що з'явилися в одному із програмно-методичних комплексів САПР, незабаром реалізуються в нових версіях інших комплексів.
У САПР великих підприємств звичайно використають програми різних рівнів. Зв'язано це з тим, що більше 80% всіх процедур конструювання можна виконати на CAD-системах нижнього й середнього рівнів, крім того, "важкі" системи дорогі. Тому підприємство здобуває лише обмежене число екземплярів (ліцензій) програми верхнього рівня, а більшість клієнтських робочих місць забезпечується екземплярами програм нижнього або середнього рівнів. При цьому виникає проблема обміну інформацією між різнотипними CAD-системами. Вона вирішується шляхом використання мов і форматів, прийнятих в CALS-технологіях, хоча для неспотвореної передачі геометричних даних за допомогою проміжних уніфікованих мов доводиться переборювати певні труднощі.