Так, однією з ознак, що відрізняють “Насильницьке донорство” від “Умисного тяжкого тілесного ушкодження” є те, що втрата крові потерпілим не була небезпечною для життя в момент заподіяння. Втрата потерпілим крові в такому обсязі, що стала небезпечною для життя, повинна кваліфікуватись лише як “Умисне тяжке тілесне ушкодження” за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння за ч. 1 ст. 121 КК. Адже норми про склади злочинів “Насильницьке донорство” (ч. 1 ст. 144) та “Умисне тяжке тілесне ушкодження” (ч. 1 ст. 121 КК) співвідносяться як частина і ціле. ( за Навроцьким)
+
Якщо у особи вилучено кров в такій кількості що це створює небезпеку для життя в момент заподіяння, скоєне кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження. Якщо небезпека для життя не було, має місце насильницьке донорство.
Перш за все за ознаками об”єктивної сторони: умисне заподіяння тяжкого тіленого ушкодження може полягати у будь якому діянні небезпечному для життя в момент заподіння, або такому, що спричинило втрату будь – якого органу чи його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров”я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менш як на 1/3, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, тоді як об”єктивна сторна насильницького донорства полягає лише у вилученні крові у людини.
В обох злочинах суб”єктивна сторона характеризується умислом. Проте під час заподіяння УТТУ умисел може бути як прямим так і непрямим, а при насильницькому донорстві – умисел завжди прямий.
Крім того, для розмежуваня цих злочинів важливе значення має характеристика мети у суб”єктивній стороні – мета умисного заподіяння ТТУ впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб. Насильницьке донорство завжди характеризується спеціальною метою – мета використання людини як донора – це означає, що вилучену у потерпілого кров винний у подальшому хоче безпосередньо використати для певних цілей.