4.20.1.Інфекційні хворобибджіл
Європейський гнилець (гнилець відкритого розплоду) -викликає масову загибель і гниття личинок 3-4-деиного, іноді старшого віку або печатного розплоду. Зустрічається в різних зонах України. Збудник - стрептокок плютон, мікроб ланцетоподібної та коконоподібної форми. У загиблих личинок виявляють також вторинні мікроби - бацилу альвей і стрептокок апіс, які ускладнюють захворювання. Стрептокок плютон нестійкий проти впливу фізичних і хімічних засобів.
Хвороба проявляється частіше у травні - червні, при поганих умовах утримання - серед літа. Сприяють її розвитку переохолодження гнізд весною, недостача кормів та ослаблення сімей, іноді отруєння отрутохімікатами. Хвороба передається бджолами через корм, при перестановці стільників, вуликів тощо.
Захворілі личинки темніють, запливають, розкладаються, набувають жовтуватого кольору, іноді мають гнильний або кислий запах. Трупи їх висихають у темно-бурі кірочки, які легко видаляються бджолами з комірок. При запущеній формі хвороби уражаються личинки старшого віку; над загиблими личинками кришечки западають, продірявлюються, гнильна маса стає трохи тягучою, нагадуючи американський гнилець. Уражений розплід набуває строкатого вигляду. Діагноз ставлять за характерними клінічними
паками ураження розплоду і дослідженням у ветлабораторії, куди дсилають від хворих сімей зразки з ураженням розплодом.
Американський гнилець - злоякісна хвороба печатного 'Зплоду. Збудник - ларве, спороутворюючий стійкий мікроб. Спори у упах личинок, у меду, воску та перзі зберігають життєздатність еятки років. Хвороба проявляється в кінці квітня - у травні і масово ажає личинок в середині літа. Розвитку хвороби сприяє жарка >года, перегрівання гнізд бджіл. Хвороба розповсюджується при юдажу, перевезенні уражених сімей, переставлянні стільників від іорих сімей до здорових, заноситься блукаючими бджолами з ірмом, руками пасічника через інвентар.
Уражує личинок у 6-денному віці. Хворі личинки втрачають лужність, блиск, сегментацію і після запечатування комірок перед лялькуванням гинуть. Загиблі личинки розкладаються в клейку тильну масу тягучої консистенції, яка має запах, що нагадує ззварений столярний клей. Воскові кришечки над загиблими штиками часто бувають запалі і продірявлені. Висохлі трупи ичинок темно-кофейного кольору, міцно прилипають до стінок омірок і не піддаються очищенню бджолами.
Заходи боротьби. На неблагополучні щодо гнильцєвих хвороб асіки накладають карантин. Якщо уражених сімей небагато, їх нищують, склавши відповідний акт. В іншому випадку хворі сім'ї золюють на віддаль не менше 5 км. При наявності в природі іедозбору після дврдобового витримування бджіл без корму пере-■аняють їх у продезінфіковані вулики на рамки із штучної вощини, іають плідну матку від здорової сім'ї і згодовують лікувальний сироп. Стільники від хворих сімей перетоплюють на віск, який використо-»ують тільки на технічні потреби або знезаражують у спеціальному штоклаві. Рамки від загиблих сімей спалюють, вулики дезінфікують.
Лікування. Для лікування хворих сімей і профілактики "нильцевих захворювань використовують один з таких препаратів: норсульфазол натрій 1-2 г чи антибіотики - неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, окситетрациклін, канаміцин, мономіцин - по 400 тис. ОД, хлортетрациклін, стрептоміцин - по 500 тис. ОД. Кожну дозу препарату попередньо розчиняють у 100 мл теплої (перевареної) води (38-40 °С) і додають до 1 л цукрового сиропу. Лікувальний сироп згодовують бджолиним сім'ям на ніч по 100-150 мл на вуличку бджіл через 5-7 днів до повного видужання. При додатковому або повторному курсі лікування, щоб запобігти утворенню стійких форм збудників, слід застосовувати інший препарат.
Належний ефект одержують при лікуванні бджолиних сімей, уражених гнильцем, комплексними препаратами з двох або трьох компонентів у зменшених дозах з додаванням вітамінів і екстракту елеутерокока, які згодовують з цукровим сиропом. Стільники з ураженим розплодом видаляють з гнізд, заздалегідь слабкі сім'ї об'єднують по 2-3 й утеплюють. Відсутність клінічних ознак свідчить про видужання сімей.
Одночасно з лікуванням на пасіці проводять дезінфекцію вуликів, придатних стільників, пасічницького інвентарю та інші профілактичні і охоронно-карантинні заходи відповідно до діючої інструкції.
Мішечкуватий розплід- хвороба дорослих личинок, переважно печатного розплоду. Збудник - фільтрувальний вірус кулястої форми, нестійкий проти фізичних і хімічних засобів. Він може зберігатись в організмі дорослих бджіл протягом зими до наступного року, при нагріванні до 100 °С гине через 40 хв. У меду зберігається близько І міс, стійкий до заморожування. Захворювання спостерігається в травні - червні, його виникненню сприяють різке і тривале охолодження гнізд і нестача кормів. Джерелом інфекції є загиблі личинки.
Заходи боротьби. На нєблагополучну пасіку накладають карантин. При слабкому ураженні матку з хворої сім'ї закривають на 5-7 днів у кліточку або замінюють молодою плідною маткою від здорової сім'ї, гніздо утеплюють і зменшують. Слабкі сім'ї об'єднують або підсилюють бджолами із здорових сімей. При сильному ураженні розплоду бджіл хворих сімей переганяють на продезінфіковані стільники. Стільники від хворих сімей перетоплюють на віск. Поліпшують санітарні умови. Бджолиним сім'ям згодовують протягом 10 днів цукровий сироп, додаючи 50 мг біоміцину або левоміцетину на 1 л сиропу. Карантин знімають через рік після ліквідації хвороби. Дезінфекцію вуликів, рамок, стільників та пасічницького інвентарю проводять так само, як і при інших гнильцевих захворюваннях.
Вірусний параліч, хронічний параліч, гострий параліч-хвороби дорослих і молодих бджіл. Збудники - фільтрувальні віруси, які можуть зберігатись у бджолиній сім'ї протягом року. Стійкі проти низьких температур, при нагріванні до 75 °С гинуть протягом 10 хв. Джерелом інфекції є хворі та загиблі бджоли. Здорові бджоли заражаються при дотику з хворими. Передається через корм та блукаючими бджолами, роями, при порушенні ветеринарно-санітарних правил утримання. Спостерігається з травня до кінця серпня. Уражені
бджоли малорухливі, тремтять, втрачають здатність літати, не реагують на подразнення, у них порушується координація рухів і настає параліч. Бджоли набувають чорного і блискучого кольору. Діагноз ставлять на підставі характерних ознак, серологічних досліджень зразків бджіл у ветлабораторії та біопроби на бджолах.
Заходи боротьби. На пасіку накладають карантин і проводять загальні санітарні заходи. Усувають причини перегрівання гнізд, хворих та підозрілих бджіл збирають і спалюють.
Септицемія- інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується масовою загибеллю дорослих бджіл. Збудник - бактерія апісентикус, мінлива, рухлива паличка. Проявляється переважно весною і восени, рідко - влітку. Розвитку хвороби сприяють висока вологість в гнізді бджіл, розміщення пасіки на низинах і заболочених місцях, зимівля бджіл у сирих зимівниках і недоброякісний мед. Хворі бджоли непокояться, пригнічені, не здатні літати, повзають на дні та на землі біля вулика і швидко гинуть. У загиблих бджіл тіло швидко розпадається на окремі частини. Внутрішні органи розкладаються і темніють. Зараження відбувається через дихальні органи з краплинами вологи.
Заходи боротьби. При виявленні септицемії проводять лікуВан-ня хворих сімей, дезінфікують вулики, стільники та інвентар. Хворим і підозрілим у захворюванні сім'ям згодовують цукровий сироп, на 1 л якого додають тетрациклін або хлортетрагшклін по 300 тис. ОД. Препарат розчиняють в 50 мл теплої води (38-40 °С) і змішують з сиропом. Лікувальний сироп згодовують по 0,5—1 д на сім'ю три рази через 5-7 днів. Бджіл утримують на зменшених гніздах, які добре утеплюють.
4.20.2. Інвазійні захворюваннябджіл
Вароагоз.Особливо небезпечна з тяжким перебігом хвороба бджолиних сімей, яка уражує бджолиний і трутневий розплід, бджіл, трутнів і маток. Збудник - зовнішній паразит гамазовий кліщ вароа якобсоні. На бджолах, трутнях, матках, личинках і лялечках паразитує самка кліща. Кліщ має чотири пари ніг і колючо-сисні ротові органи. Живиться гемолімфою личинок, лялечок і бджіл, проколюючи хітиновий покрив. Весною з появою розплоду самки проникають у комірки з дорослими личинками бджіл або трутнів і відкладають 4-8 яєць овальної форми. Повний цикл розвитку від яйця до дорослої особини триває у самця - 6-7, а у самки 8-9 днів. На одній бджолі
може паразитувати від одного до восьми кліщів, які знаходяться на тілі бджоли між грудьми і черевцем або під пертими трьома черевними сегментами, на трутні - до семи самок, на бджолиній лялечці - до 12, а трутневій - до 20 і більше кліщів. У бджолиній сім'ї може паразитувати декілька тисяч кліщів. Ступінь ураження бджіл і розплоду буває різним і залежить від кількості розплоду в сім'ї і сезону року. Весною бджоли уражуються менше, а восени більше в декілька разів. Весною і восени більше уражується бджолиний, а влітку трутневий розплід.
Уражені вароатозом бджолині сім'ї неспокійно зимують, шумлять, бджоли з таких сімей виповзають з вуликів з переповненим черевцем, проносять, на дні вулика багато загиблих бджіл. У вєсняно-лїхній період сім'ї погано розвиваються, зменшують медозбір. Влітку і восени біля вуликів знаходиться велика кількість загиблих і недорозвинених бджолиних і трутневих лялечок і молодих бджіл. Розплід стає строкатий, зустрічаються загиблі личинки жовтуватого кольору, які, розкладаючись у гнильну масу, нагадують гнилець. Якщо не проводились обробки бджіл проти цього захворювання, загибель бджолиних сімей відбувається в осінньо-зимовий період і весною. Вароатоз часто супроводжується іншими заразними захворюваннями.
Заходи боротьби. На всіх пасіках, неблагополучних щодо вароатозу, здійснюють комплекс господарських, ветеринарно-санітарних, біотехнологічиих і фізичних заходів з застосуванням лікувальних засобів.
Бджолині сім'ї утримують у вуликах, обладнаних спеціальними сітчастими підрамниками-кліщеуловлювачами; з дна вуликів знімають кліщів і сміття раз у 7-10 днів. Вулики ставлять на підставки або кілочки не нижче 30 см від землі у сонячних місцях. Обов'язково використовують воскобудівні рамки з метою знищення кліщів разом з трутневим розплодом. Важливе значення для боротьби з вароатозом має формування безрозплідних відводків, з обробкою їх акарицидними препаратами або термічним способом. Треба уникати перестановки стільників з одних сімей в інші, а також завжди тримати пасіку у належному санітарному.стані.
Лікування. Лікують бджіл від вароатозу фенотіазином, вароатн-ном, фольбексом, тимолом, мурашиною та щавлевою кислотами, а також тепловим методом, варобрауліном, КАС-81, застосовуючи їх відповідно до інструкцій.
Для підвищення ефективності ранньовесняних та заключних осінніх обробок з гнізд сімей доцільно видалити рамки з розплодом і розмістити їх у сім'ї-ішсубатори або верхні корпуси.
Обробки сімей бджіл проводять двічі через 24 год. Доза препарату на обробку сім'ї бджіл з шести гніздових стільників, які обсаджують бджоли, - одна смужка. Бджолині сім'ї, що мають менше трьох вуличок, не обробляють. При обробках сімей бджіл восени маток слід ізолювати в кліточки або під ковпачок на добу.
Тимол використовують у вигляді порошку при температурі повітря від 7 до 25 °С у період активного льоту бджіл. Порошком тимолу обпилюють планки рамок з розрахунку по 0,25 г на вуличку бджіл, повторюючи через 7 днів, при сильному ураженні - тричі через 4 дні.
Мурашину кислоту застосовують для обробки бджіл весною і в осінній період при температурі від 14 до 25 °С. Мурашину кислоту в поліетиленових пакетах з двома-трьома картонними пластинками або у флаконах з широкою шийкою (2 см в діаметрі у кількості 30-50 мл) поміщають зверху стільників над гніздом сім'ї бджіл. Кислоту поміщають у бджолині сім'ї весною двічі з інтервалом 12 днів на 3-5 днів, а восени - одноразово на 3-5 днів. Під час обробок бджіл - кислотою верхні льотки у вуликах відкривають. З мурашиною кислотою треба поводитись дуже обережно.
Щавлеву кислоту застосовують у вигляді 2%-ого водного розчину (20 г на І л води), яким обприскують бджіл на стільниках за допомогою аерозольного розпилювача. Розчиняють щавлеву кислоту перевареною водою (30 °С). На обробку одного стільника з двох сторін витрачають 10-12,5 мл розчину, однієї бджолиної сім'ї у 12-рам-ковому вулику - близько 150 мл. Не можна обробляти стільник з відкритим розплодом і пергою, на час обробок їх видаляють з вуликів, а бджіл струшують на інші стільники. Протягом сезону залежно від ступеня ураження бджіл кліщем їх обробляють 3-4 рази. Обприскування проводять при температурі повітря не нижче +16 °С,
Весною сім'ї бджіл обробляють після обльоту один раз, а при сильному ураженні - повторюють через 12 днів. Влітку після відкачування меду, до підгодівлі бджіл цукровим сиропом - два рази через 12 днів.
Варобраулін - порошок, виготовлений з рослин, кремового кольору, приємного запаху. Застосовують для боротьби з вароатозом і браульозом. Бджіл обробляють за допомогою спеціальних розпилювачів, обпилюючи кожний стільник з бджолами з обох боків на
відстані 25-30 см від стільника. Обробляють бджолині сім'ї весною після, обльоту і восени після відкачування меду. Курс лікування -3-5 обробок з інтервалом 6-7 днів.
Препарат КАС-81 - відвар з бруньок сосни і полину гіркого. Це рідина коричневого кольору, специфічного запаху, гіркого смаку. Готують його з попередньо зібраних, висушених і подрібнених рослин у співвідношенні: бруньок сосни - 50 г, полину гіркого періоду вегетації - 50, полину з квітками - 900, кип'ятять у ] 0 л води протягом 2-3 год. Охолоджений і профільтрований через 2-3 шари марлі відвар згодовують бджолиним сім'ям з цукровим сиропом з розрахунку 30-35 мл на 1 л сиропу. На сім'ю у 12-стільниковому вулику дають 5-6 л сиропу, а сім'ям у лежаках або багатокорпусних вуликах (2-3 корпуси) - до 10 л сиропу за 3-4 даванки.
Тепловий метод боротьби з вароатозом застосовують для обробки бджолиних сімей у безрозплідний період, переважно восени (жовтень - грудень) при температурі зовнішнього повітря від 0 до 8 °С тепла. Безстільникові пакети бджіл, безрозплідні відводки та рої обробляють в будь-який час сезону. Бджіл струшують із стільників у спеціальну сітчасту касету, яку поміщають на 15 хв у термокамеру з температурою повітря + 47 °С або на 30 хв при +45 °С. Касету з бджолами періодично струшують. Обробку проводять при низькій відносній вологості повітря в камері. Для цього термокамеру обладнують вентилятором, за його допомогою ззовні засмоктується повітря, яким продувають касети з бджолами. Об'єм цього повітря повинен становити не менше 0,5 м3 за хвилину на одну бджолину сім'ю. Оброблених бджіл після того, як вони заспокояться, висипають з касети у вулик.
Нозематоз - інвазійна хвороба дорослих бджіл. Збудник -нозема апіс, одноклітинний паразит, який уражує епітеліальні клітини слизової оболонки середньої кишки бджоли. Спори із трупів бджіл у зовнішньому середовищі можуть зберігатися до 4 років, у меду -11 міс, у воді - 113 днів. Хвороба має виражену сезонність - зимово-весняний період.
Джерелом інвазії є хворі і загиблі бджоли, матки, їх фекалії. Здорові бджоли уражуються через корм і при очищенні стільників від фекалій. Розповсюджується нозематоз блукаючими бджолами, різними комахами і кліщами, що живуть у вулику. Виникненню хвороби сприяють тривала зимівля, падевий мед, висока вологість у зимівнику та погані умови догляду.
Заходи боротьби. Для лікування і профілактики застосовують фумагілін (угорського виробництва) і сульфадимезин. Фумагілін - 20 г (вміст флакона) - розчиняють у 50 мл теплої (30-35 °С) води, доливають до 25 л цукрового сиропу і добре перемішують. Лікувальний сироп згодовують щоденно по 0,25 л або по 0,5 л на сім'ю через 4-5 днів протягом 2—3 тижнів або по 100-150 мл сиропу на вуличку бджіл тричі через 5-7 днів.
Дезінфекцію вуликів проводять гарячим 2%-им розчином лугу або кальцинованої соди. Дрібний інвентар кип'ятять протягом 1 год у 1%-ому розчині кальцинованої соди. Старі стільники перетоплюють на віск. Придатні дезінфікують 4%-им розчином формальдегіду протягом 4 год або паром 80%-им оцтової кислоти чи есенції з розрахунку 200 мл на вулик (12-стільниковий) протягом трьох діб при температурі І6°С. Добре діє пара формаліну з розрахунку 100 мл на І м' об'єму вулика чи ящика, які завантажують стільниками. До формаліну додають шість частин води і підігрівають, спрямовуючи пар через гумову трубку в ящик чи вулик.
Акарапідоз (акароз) - інвазійна хвороба. Збудник - мікроскопічний кліщ, що паразитує в передній парі грудних трахей бджоли. Кліщ малорухливий, самка довжиною 0,16-0,19 мм, шириною 0,06-0,08 мм, самці менші. Кліщ живиться гемолімфою. Поза організмом бджоли жити не може. Джерелом хвороби є уражені кліщем бджоли. Кліщ передається при контакті. Розповсюджується безконтрольною кочівлею, продажем і перевезенням хворих сімей і роїнням.
Хвороба проявляється переважно весною. Захворілі бджоли втрачають здатність літати, у перший день весняного обльоту повзають масово біля вуликів. Крила у них розставлені вбік, вони збираються навколо вуликів і надвечір гинуть.
Заходи боротьби, Неблагополучні щодо акарапідозу пасіки і суміжні пункти в радіусі 5 км карантинують. При виявленні перших випадків акарапідозу в даному господарстві у благополучній місцевості хворі сім'ї знищують. Розплід від таких сімей використовують для формування відводків.
Лікування. Усі бджолині сім'ї неблагоиолучної щодо акарапідозу пасіки весною обкурюють аерозолем (димом) одного з таких препаратів: фольбексу — 0,4 г, фольбексу ВА (бромпроиілату) - 370 мг. Препарати застосовують у вигляді паперових смужок, обкурюючи фольбексом - вісім, фольбексом ВА - шість разів.
Після обробки фольбексом льоток закривають на 40 хв, фольбексом ВА на 1 год. Лікують бджіл увечері після закінчення льоту або вранці до вильоту бджіл.
Браульоз.Збудник - бджолина воша - браула, маленька, безкрила комаха довжиною 1,3 мм, шириною 1 мм. червоно-бурого кольору, з трьома парами ніг. Доросла браула живиться кормом з ротових органів бджіл і маток. Зараження відбувається при контакті уражених бджіл із здоровими, також заносяться браули з сусідніх пасік. Воші поселяються на бдлюлах, особливо багато їх буває на матках восени, переважно в ділянці грудей. Браули непокоять і виснажують бджіл і маток, від чого вони гинуть.
Заходи боротьба. На неблагополучну пасіку накладають карантин. Весною до головного медозбору зрізають воскові кришечки медових стільників. Уражені браулами сім'ї обкурюють димом фенотіазину в таблетках (доза 0,7 г) на сім'ю протягом трьох днів підряд. Через 10 днів курс обробки повторюють до повного оздоровлення.
Варобраулін застосовують весною і восени, обпилюючи бджіл по 3-5 разів через 6-7 днів. Після обробки стільники поміщають на попередні місця і вулик закривають.
Сенотаїніоз.Збудник - личинки мухи сенотаїнії трікуспіс, які паразитують у грудній порожнині льотних бджіл. Мухи сіро-попелястого кольору, довжиною 6-9 мм, з білою головою. Нападають на льотних бджіл здахів вулика, скупчуючись на них в теплу погоду, іі відкладають личинок, які проникають у грудну порожнину бджоли. Захворювання проявляється з червня до вересня.
Заходи боротьби. Мух знищують обробкою листів жерсті чи скла розміром 50x50 см, розміщених на дахах вуликів, 0,05 %-ою вазеліновою емульсією ціодрина в кількості 5-6 г. Обробку повторюють через 15 діб. Посередині листа ставлять склянку з 30-50 мл антрактапта, виготовленого з 50 г сухих квітів ромашки (на 1 л кип'ятку додають 50 г цукру і 2-3 г дріжджів).
Мелеоз.Збудник - личинки (тріангулінн) жуків строкатої і звичайної майок. Бджоли уражуються личинками на рослинах. Личинки звичайної майки лсовтого кольору, довжиною 1,8 мм, а строкатої- чорного з членистим тілом - 3,8 мм. Небезпечніші личинки строкатої майки, які проколюють хітиновий покрив бджоли і впиваються в її тіло. Живляться вони гемолімфою, спричиняючи подразнення, а потім і загибель бджіл. Хвороба нетривала, збігається з появою нового покоління личинок майок у природі.
Заходи боротьби. Личинок жуків знищують обкурюванням бджіл тютюновим димом (50 г тютюну на димар) увечері протягом 3-5 хв. Перед обробкою на дно вулика кладуть аркуш паперу. Після обробки личинок швидко струшують з паперу і спалюють.
4.20,3. Незаразні хвороби бджіл
Хімічний токсикоз виникає при збиранні бджолами нектару і пилку з рослин, оброблених отрутохімікатами.
Отруєння бджіл хімікатами виявляють за наявністю масової загибелі бджіл у вуликах і на передвуликових майданчиках після обробки рослин поблизу пасіки та хімічним аналізом на отрутохімікати. Для хімічного дослідження у ветлабораторію надсилають загиблих бджіл у кількості і 00 г з різних вуликів, 100-150 г незапечатаного меду, 40-50 г перги з стільником, оброблені отрутохімікатами рослини - не менше 0,5-0,6 кг. Зразки поміщають у скляні банки, запечатують кожен окремо і в день відбору надсилають з супровідним листом у ветлабораторію.
Заходи боротьби і профілактика. Бджолині сім'ї вивозять із зони оброблюваних рослин на відстань 5-7 км або ізолюють у вуликах за допомогою дротяної сітки чи мішковини, які закріплюють під дахом вулика. Дах вулика піднімають на спеціальні підставки для вентиляції. Льоток загартовують, на гнізда поміщають порожні корпуси або магазинні надставки. У вулик ставлять годівниці чи банки з водою (або наливають її у стільники). Ізолюють бджіл у вуликах залежно від застосовуваних отрутохімікатів до 5-7 днів. При частковому отруєнні бджіл й ослабленні сімей з вуликів видаляють рідкий мед і пергу, зменшують гніздо й утеплюють. Бджолам дають рідкий сироп (1 : 2).
Щоб не допустити отруєння бджіл, рослини слід обробляти отрутохімікатами до їх цвітіння. Спеціалісти і керівники господарств повинні повідомляти пасічників та власників бджіл за три дні до застосування отрутохімікатів. Перед обробкою рослин власники бджіл повинні вивезти пасіку, а при неможливості вивезення ізолювати їх у гнізді на певний період.
Падєвий токсикоз спостерігається прй споживанні бджолами падевого меду. Викликає масову загибель бджіл переважно взимку. Хворі бджоли проносять, виповзають з вуликів і масово гинуть.
Падєвий токсикоз розпізнають за наявністю паді в меду і загибелі бджіл з ознаками проносу взимку. Іноді хвороба спостерігається влітку. Падь в меду визначають за допомогою розчину
оцтовокислого свинцю і вапняної проби. Для цього у ветлабораторію в серпні після закінчення медозбору і перед формуванням гнізд надсилають зразки стільникового меду від кількох сімей пасіки.
Заходи боротьби. З вуликів видаляють падевий мед і дають бджолам доброякісний або цукровий сироп. При виявленні проносу бджолам взимку підставляють стільники з квітковим медом або згодовують цукровий сироп. Влаштовують надранній обліт бджіл. Навесні звужують гнізда, очищають брудні стільники, бджолам дають корм.
Пилковий токсикоз- це отруєння молодих бджіл пилком отруйних рослин: чемериці, аконіту, жовтецю, жовтозілля та інших або результат споживання перги, ураженої пліснявою. Хвороба короткочасна, проявляється частіше в травні, іноді пізніше, що залежить від періоду цвітіння отруйних рослин. Хворіють молоді бджоли-годувальниці, які більше споживають пилку. Хворі бджоли виповзають з вуликів на передвуликові майданчики, не здатні літати і повільно гинуть.
Пилковий токсикоз розпізнають за наявністю у вуликах і на передвуликових майданчиках загиблих і повзаючих бджіл з черевцем, переповненим кашкоподібним вмістом брудно-жовтого кольору. При необхідності у ветлабораторію надсилають хворих і загиблих бджіл.
Заходи боротьби. Бджолам згодовують рідкий 20-30 %-ий цукровий сироп або мед, розчинений водою. У вулики ставлять воду. Бджіл слід вивезти на кочівлю в поле.
Замерлий розплід- це загибель личинок і лялечок різного віку внаслідок близькоспорідненого парування маток. Причини - вади маток, зниження якості потомства, недостатнє забезпечення бджіл кормом. Розпізнають за такими ознаками: вимирання личинок і лялечок різного віку в деяких комірках стільників, потемніння трупів личинок і лялечок при висиханні, народження недорозвинених бджіл. Хворобу слід відрізняти від ураження розплоду вароатозом і гнильцями.
Заходи боротьби. Заміна маток з вадами молодими плідними та поліпшення годівлі бджіл і умов їх утримання.
Застуджений розплід- загибель розплоду суцільними ділянками в стадії личинки на крайніх рамках внаслідок різкого охолодження. Загиблі личинки сіруватого кольору, потім темніють, без запаху або з слабким гнильним запахом. Цю хворобу слід відрізняти від європейського гнильця.
Заходи боротьби. Бджіл утримують в утеплених і ущільнених гніздах, сім'ї забезпечують кормом.
Горбатий розплід - наявність печатного трутневого розплоду з опуклими кришечками внаслідок вад матки або відсутності її у сім'ї і появи бджіл-трутівок, які відкладають незапліднені яйця в комірки.
Заходи боротьби. В сім'ях з горбатим розплодом видаляють маток з вадами і підсаджують молодих плідних. Стежать за якістю і своєчасним вибракуванням старих маток.
4.20.4. Профілактика і боротьба з хворобами бджіл
Спеціалізація та інтенсифікація бджільництва не можливі без
створення стійкого ветеринарно-санітарного благополуччя пасік. Для
здійснення цього необхідно перш за все попередити занесення хвороб
на пасіки, дотримувати ветеринарно-санітарних вимог при догляді та
ҐСЙЙИР ф$тгр ^ <и*шгшісиш .даофілактики, а якщо з'явились хвороби,
якомога швидше вжити необхідних заходів для оздоровленню вдж&т№-
них сімей.
Профілактика - це комплекс науково обгрунтованих господарських, ветеринарно-санітарних і зоогігіенічних заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню хвороб, підвищенню стійкості бджіл проти них. Профілактика хвороб бджіл, особливо інфекційних, має законодавчий характер і с обов'язковою для всіх пасічницьких господарств.
З метою попередження захворювань бджіл на пасіках слід утримувати тільки сильні, здорові і продуктивні бджолині сім'ї. Пасіки треба розміщувати на благополучній щодо карантинних хвороб бджіл території, на сухих, захищених від вітрів і сонячних місцях з належною кормовою базою. Стаціонарні пасіки і тимчасові точки, які мають понад 20 сімей бджіл, треба ставити на відстані не ближче 500 м від житлової зони населених пунктів, місць відпочинку, культурно-побутових об'єктів, шосейних доріг і залізниць, 1 км від тваринницьких та птахівничих ферм і 5 км від підприємств кондитерської і хімічної промисловості та воскопереробних заводів, а також репродуктивних і карантинних пасік. Не можна розміщувати пасіки під лініями електропередач, поблизу забруднених, заболочених і затоплюваних водою місць і біля складів з отрутохімікатами.
Місця розміщення бджолиних сімей (точків) погоджують з державною ветеринарною службою і місцевими органами влади. Вулики ставлять на спеціальні підставки або дерев'яні кілочки заввишки не менше 30 см. На передльоткових майданчиках періодично збирають бджіл, які загинули, сміття і спалюють. На пасіці
обладнують яму глибиною до 1 м з кришкою для зливання брудної води і різних відходів, майданчик для дезінфекції вуликів та іншого інвентарю. На кожній пасіці треба мати резерв вуликів не менше 10-15 % загальної кількості бджолиних сімей і потрібну кількість відбудованих стільників: для лежаків - 24 стільники на сім'ю, багатокорпусних - 40, однокорпусних - 121 гніздових і 24 магазинних, для 16-стіяьннкових відповідно 16 і 16. Щороку в сім'ях слід замінювати не менше 30 % старих стільників за рахунок відбудованих бджолами на штучній вощині.
Завозити бджіл у господарство можна лише після попереднього їх обстеження, при наявності ветеринарного свідоцтва про благополуччя господарства - постачальника бджолиних сімей. Завезені у господарство бджолині сім'ї витримують місяць на карантині і обстежують. На територію пасіки допускати сторонніх осіб не дозволяється. Приміщення для зберігання запасних стільників з медом і пергою, сушнику, воску, воскосировини, знезараженого інвентарю та пасічницького обладнання повинні бути недоступними для бджіл. Витоплений віск і штучну вощину треба зберігати в ящиках або мішках. Два рази на рік - весною і восени проводять профілактичну дезінфекцію вуликів, будівель та пасічницького інвентарю. Після огляду кожної бджолиної сім'ї завжди треба дезінфікувати предмети догляду. Пасічник повинен працювати в чистому халаті, після огляду кожного вулика мити руки з милом. У зимівнику і складських приміщеннях необхідно постійно знищувати гризунів, застосовуючи механічні, біологічні та хімічні засоби. При неблагополучній зимівлі бджолиним сім'ям надають допомогу, усуваючи причину їх непокоєння.
Під час першого весняного огляду бджіл вибірково від 10% сімей відбирають проби (не менше як по 50 особин підмору чи живих бджіл) і надсилають їх у ветеринарну лабораторію для дослідження. Від підозрілих на захворювання сімей проби відбирають від кожної. Наслідки огляду, стан обльоту бджолиних сімей, аналізи лабораторних досліджень і проведену дезінфекцію та лікування записують у пасічному журналі.