Приручення й одомашнення диких тварин - це складний і тривалий процес, який відбувався протягом переходу діяльності людини від полювання до осілого способу життя. Одомашнення (доместикацію) диких тварин зумовлювали й інші причини: виснаження мисливських угідь, об'єднання общин і племен, концентрація великої кількості людей та зростання потреби в продуктах харчування.
Вважається, що одомашнення тварин відбувалося у кількох місцях земної кулі, які збігаються з джерелами розвитку давньої культури людини. Це Південна і Центральна Азія, північно-східна частина Африки, південна частина Європи та Америки.
Диким предком великої рогатої худоби був тур - велика тварина з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міцними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур відзначався великою силою, швидкістю, злим норовом, досягав живої маси 800-1200 кг і висоти в холці до 2 м.
Вівці приручені та одомашнені в далекому минулому, їхніми предками вважають баранів, які й нині трапляються у дикому стані (муфлони, аргалі (архари), аркари).
Родоначальниками домашніх свиней були європейський та азіатський дикі кабани кількох видів.
Єдиної думки щодо походження свійських коней поки немає, але більаіість учених вважають, що походять вони від диких коней трьох типів: лісових, плоскогірних і степових.
Інші сільськогосподарські тварини (кози, віслюки, верблюди, олені, кролі, птиця) також походять від диких предків, які в процесі приручення й одомашнення теж зазнали суттєвих доместикаційних змін.
Наукове пояснення походження свійських тварин уперше дав Ч.Дарвін. Порівнюючи сучасні породи тварин із давніми і найбільш подібними до них дикими формами, він довів, що сучасні голуби, кури
та кролі виникли від диких предків у процесі одомашнення, яке супроводжувалося штучним добором тварин.
Процес створення сільськогосподарських тварин відбувався у такі етапи: приручення диких предків, розмноження тварин в умовах одомашнення, поліпшення продуктивних якостей потомства, створення й удосконалення порід.
2.5.3. Зміни тварин в результаті одомашнення
Послаблення дії природного відбору, зміна умов існування, різке посилення штучного відбору та інші чинники істотно вплинули на розвиток фізіологічних і морфологічних ознак, пов'язаних із продуктивністю свійських тварин, яка стала значно вищою, ніж у диких предків.
.Якщо дика худоба забезпечувала молоком (400-600 кг на рік) тільки своє теля, то від сучасних корів за лактацію надоюють 5000-6000 кг молока, а рекордистки здатні давати 25 000 кг молока і більше. Дика свиня народжує за рік у середньому четверо поросят, домашня за два опороси - 20-25 поросят. Настриг вовни від диких овець становить 1-2 кг, від свійських - 20-30 кг. Несучість курей підвищилась у 10-15 разів (від 10—15 до 340-360 яєць на рік). Більшість свійських тварин втратили сезонність розмноження, стали плодючішими і скороснілішимн, але вибагливішими до умов годівлі та утримання, що свідчить про значну пластичність їхнього організму.
Умови зовнішнього середовища на розвиток якісних (морфологічних) і кількісних (надій, м'ясність, настриг вовни, несучість та ін.) ознак виливають по-різному. Якісні ознаки мало змінюються залежно від умов зовнішнього середовища, на них впливає переважно спадковість. Кількісні ж більше змінюються під впливом умов зовнішнього середовища.
Під дією тривалої людської праці одомашнені види тварин перетворюються у різноманітні породи. Під породою розуміють велику цілісну трупу свійських тварин одного виду, що має спільне походження, подібні біологічно-господарські особливості, які стало передаються иотомству. Породи виникають і розвиваються лише під дією людської праці, з припиненням її вони вимирають.
'