Економічних явищ та процесів

Зазначені тенденції поточного етапу розвитку висувають нові вимоги до економічної науки. Сучасна теоретична (математична) економіка акцентує увагу на вирішенні двох головних завдань:  знаходженні оптимального режиму функціонування економічної системи; дослідженні механізмів розвитку та еволюції економіки. Але ці завдання є певною мірою суперечливими. Так, у рамках першого завдання розвиток розуміється як прагнення до оптимального стаціонарного (рівноважного) стану, при досягненні якого розвиток має припинятись, оскільки будь-які зміни виводять систему з оптимального стану. В рамках другого завдання стаціонарного стану економіки, строго кажучи, взагалі не повинно бути. В результаті інновацій (наукових, технічних або організаційних) ситуація в економіці постійно змінюється, в чому, власне, і полягає її розвиток. Відповідно до цього існують два напрями теоретичної економіки: класичний (неокласичний) та еволюційний, проте, вихідні положення та використовувані в них математичні методи, які в них використовуються, істотно відрізняються. У класичній економіці головна увага приділяється вирішенню першого завдання – знаходження оптимального стаціонарного (рівноважного) стану. Цей напрямок, який вважається домінуючим в економічній думці, ґрунтується на неокласичній економічній теорії та використовує в якості математичного апарату переважно лінійні моделі.

Але, останнім часом все частіше в наукових колах дискутується питання про кризу неокласичної економічної теорії, оскільки в її рамках не вдалося знайти ефективних шляхів вирішення нагальних економічних проблем. Розроблені методологічні підходи виявились непридатними для аналізу складних динамічних суспільних та економічних процесів: ця теорія виявилася нездатною не тільки передбачати, але і пояснити причини багатьох економічних трансформацій останніх десятиріч. Непередбачуваність ринків капіталу, несподівані стрибки цін, незрозумілі зміни в тенденціях економічних трендів та фінансово-економічні кризи – ось далеко не повний перелік проблем, що не знайшли свого адекватного пояснення в рамках неокласичної економічної теорії.

На думку академіка РАН В. Полтеровича розвиток теоретичної економіки характеризується трьома рисами, що не притаманні природничим наукам, які й обумовлюють її кризу [266]. По-перше, значна кількість загальних наукових результатів у теоретичній економіці не підтверджується практикою, що є свідченням неповноти або суперечливості початкових вхідних положень та базових моделей. По-друге, більшість конкретних результатів виявились нестійкими щодо цілком обґрунтованих варіацій початкових гіпотез. Третя риса полягає в тому, що знайдені емпіричні закономірності досить часто не нагромаджуються, а навпаки, спростовуються подальшими дослідженнями. Одна з основних ознак прогресу в природничих науках полягає в тому, що старі теорії включаються в нові як часткові випадки. В економіці це якщо і відбувається, то лише на рівні абстрактних моделей, відповідність яких реаліям часто залишається дискусійною.

Одна із причин такого стану речей полягає в тому, що концептуальні основи сучасних економічних теорій і математичний апарат, який ними використовується, остаточно сформувався в першій половині ХХ ст. За цей час суттєво змінилася структура більшості галузей, національних господарств та світової економіки в цілому. Постійно скорочується тривалість життєвого циклу товарів, технологій, технологічних устроїв. Все більшого значення в економіці набувають нерівноважні процеси та нелінійні за своєю природою взаємодії, наявність каналів позитивного зворотного зв’язку. Тенденція глобалізації, легкість переміщення капіталів через кордони держав, інформатизація економіки, зростаюча вартість знань тощо справляють кількісний та якісний вплив на формування взаємостосунків між господарюючими суб’єктами на ринку. Зміна поглядів на роль стійкості та нестійкості, порядку та хаосу змінюють уявлення про поведінку агентів на ринку і ставлять теорію і практику економічної науки перед новими проблемами. Для ухвалення управлінських рішень стає недостатньо теорій та підходів першої половини минулого сторіччя.

Багато дослідників пов’язують вихід з критичного стану в економічній науці, з одного боку, розвитком такого напрямку, як еволюційна економіка, а з іншого  з такими міждисциплінарними концепціями, як теорія складності (complexity theory), синергетика, еконофізика Еволюційна економіка – напрямок, який був закладений роботами Шумпертера та розвинений у роботах Нельсона та Уінтера [254] – приділяє головну увагу дослідженню наочного, змістовного боку економічної динаміки на тривалих інтервалах часу, коли виявляються нелінійні властивості еволюціонуючих економічних систем (наприклад, зміна технологічних устроїв у результаті науково-технічного прогресу і інноваційної діяльності, що приводить до природного відмирання цілих галузей).

Еволюційна економіка відрізняється від неокласичної, по-перше, вихідними положеннями, по-друге – предметом дослідження.

Так, зокрема, вихідні положення класичної (неокласичної) економічної теорії полягають у наступному: економічні агенти (виробники та споживачі) діють раціонально та намагаються досягти власної мети при мінімумі витрат, мета виробників – максимізація прибутку, споживачів – максимізація задоволення власних потреб;

 ринкова рівновага, тобто баланс попиту та пропозиції товарів та послуг, грошей, праці досягається в результаті балансу цілей виробників та споживачів.

З математичної точки зору цілі формуються у вигляді цільової функції та системи обмежень, а в якості інструментарію використовуються переважно моделі математичного програмування та дослідження операцій.

Предметом аналізу є ринкова рівновага при фіксованих параметрах. Нерівноважні процеси при цьому розглядаються здебільшого як нетривалі перехідні процеси поблизу точки рівноваги.

На відміну від неокласичної економічної теорії, вихідні положення еволюційної економіки полягають в наступному: економічні агенти діють згідно із поведінковою реакцією. Але ця поведінка не завжди може бути інтерпретована як намагання досягти максимуму прибутку, оскільки мотивація поведінки агентів має психологічну природу та залежить від багатьох інших аспектів. В математичних моделях еволюційної економіки поведінкові реакції формалізують шляхом побудови функцій попиту, пропозиції, доходів та видатків; ринкова рівновага досягається в результаті балансу попиту та пропозиції, а також доходів та видатків. Але ці функції змінюються у часі, у тому числі і внаслідок впливу науково-технічного прогресу. Тому, взагалі кажучи, рівновага ніколи не досягається, хоча система прагне її досягти.

Методологічною основою еволюційної економіки є теорія адаптивних систем та моделі біологічної еволюції. Згідно із сучасними системними уявленнями аналогія між біологічною та економічною еволюцією є цілком обґрунтованою. Так, зокрема, як біологічний, так і економічний розвиток відбувається нерівномірно, періоди повільної еволюції змінюються лавиноподібними процесами та кризовими етапами. На протязі повільних періодів відбувається вдосконалення біологічного виду за рахунок відбору та розвитку властивостей та якостей, що дозволяють краще пристосуватись до зовнішнього середовища та існуючих умов. В економічній еволюції механізм природного відбору реалізується шляхом ринкової конкуренції. В кризові періоди деякі біологічні види зникають, або відбувається їх якісна перебудова (здійснюється перехід на іншу стаціонарну траєкторію розвитку), утворюються нові, більш пристосовані види. Теж саме стосується і економічних криз, внаслідок яких неконкурентні фірми і навіть цілі галузі економіки або зникають, або здійснюють якісну перебудову, утворюються нові економічні суб’єкти та види економічної діяльності. Відповідно для опису цих стадій використовуються моделі різних типів. Для опису повільних стадій застосовуються моделі, що описують поведінку системи поблизу точки рівноваги, при цьому її параметри змінюються повільно. Для критичних та кризових явищ застосовуються моделі, що описують біфуркаційні, стрибкоподібні процеси переходу в якісно інший стан.