Співтовариствами та їх малоефективний характер під час Югослав-
ської кризи був цьому яскравим прикладом.
Крім того, консенсус стимулює таке явище, як утворення неза-
лежних контактних груп поза структурами ЄС. При збереженні
незмінним механізму прийняття рішень та перенесення його не-
доліків на розширений Європейський Союз зростав ризик, що ре-
альні рішення прийматимуться окремими контактними групами
країн поза основними інституціями ЄС. Одним із ефективних
шляхів могло стати розширення сфери застосування механізму
прийняття рішення кваліфікованою більшістю голосів у Раді
міністрів та значне скорочення питань, що вимагають одностайно-
го гол осування'.
Другий момент пов'язаний із загостренням проблеми «демокра-
тичної кривої», коли йшлося про організацію головування в ЄС. Це
викликано надпропорційним представництвом в ЄС країн із неве-
ликою кількістю населення за рахунок великих країн та дефіциту
політичних ресурсів і досвіду «малих» країн-кандидатів. При збере-
женні колишніх засад розподілу голосів у Раді ЄС нові країни могли
посилити відносну диспропорцію щодо політичного впливу та зна-
чення «великих» держав у ЄС, котрі не лише представляють майже
2/3 населення Співтовариств, а й є головними донорами кому-
нітарного бюджету. Розширення ЄС на схід 2004 р. могло призвести
до певного послаблення в Раді ЄС політичної ролі таких держав, як
Німеччина та Франція, порівняно з періодом 60-х років, зростання
ризику послаблення механізму прийняття рішень, заснованого на
наднаціональних принципах, що сьогодні є найбільш ефективним.
Так, при прийнятті рішень більшістю голосів у розширеному ЄС
необхідно було б залучати до коаліції більшу кількість «малих» дер-
жав, що автоматично уповільнювало б процес прийняття рішення і
загрожувало формуванням сильних лобі, зацікавлених у проведенні
протекціоністської блокової політики.