Франко-німецька ініціатива не знайшла широкої підтримки се-
ред країн ЄС. Незважаючи на позитивну позицію країн Бенілюксу,
які традиційно виступали прихильниками федералістських
підходів в європейському будівництві, більшість країн ЄС відреагу-
вали негативно. Велика Британія та Скандинавські країни вимага-
ли зберегти право вето в усіх нових сферах співробітництва, побою-
ючись будь-яких обмежень національного суверенітету, більш бідні
країни південного регіону ЄС остерігалися можливості появи цент-
ру сили на чолі з Німеччиною та Францією, який стимулював би
інтеграційні процеси з урахуванням лише їх власних інтересів. За-
безпечивши розвиток інтеграції в ЄС за сценарієм, який передба-
чав дві та більше швидкості, ініціатива Франції та Німеччини, та-
ким чином, загрожувала не тільки фундаментальним комунітарним
принципам, але й розколу Союзу на групи держав, диференційова-
них за швидкістю та глибиною інтеграційних процесів. Намагаю-
чись виправдати необхідність запровадження подібної ініціативи,
міністр закордонних справ Німеччини Клаус Кінкель стверджував,
що вона є реальною можливістю «врегулювати протиріччя між «по-
глибленням» та «розширенням» ЄС'.
Другим важливим блоком питань був перегляд принципу роз-
поділу голосів пропорційно кількості населення. Більші за насе-
ленням країни ЄС, враховуючи диспропорції в розподілі голосів,
вимагали їх більш демократичного представлення в Раді міністрів,
що не дозволило б блокувати їх пропозиції коаліцією малих держав.
Актуальність перегляду існуючих принципів розподілу голосів в
Раді міністрів пояснювалась не лише новим розширенням ЄС та
перспективою частішого використання кваліфікованої більшості
при голосуванні, а й тим фактом, що більшість нових кандидатів
складали невеликі за населенням країни. Цей факт відкривав мож-
ливість групі малих держав, які складали б лише половину загаль-
ного населення розширеного ЄС, досягати кваліфікованої
більшості при прийнятті рішень у РМ. За ініціативою Німеччини та
інших великих держав, які не бажали миритися з такою перспекти-
вою, була висунута ідея так званої «подвійної більшості», за якою
1 Lionel Barber. Paris, Bonn Sidestep Divisions, Financial Times, 21 January 1997. —
P. 16.