Найвіддаленішою від Сонця планетою земної групи є Марс. Він, як і Венера, - сусід Землі, але його орбіта зовні земної. Кожні 15 років відбувається великі протистояння Марса - найсприятливіші для спостережень розміщення планет, адже відстань між ними мінімальна. Проводячи телескопічні дослідження, задовго до космічних польотів вдалося добре вивчити рух Марса та його поверхню.
Діаметр Марса приблизно вдвічі, а маса в 9 разів менші за земні. Марсіанський рік триває 687 земних діб, а сонячна доба на планеті приблизно на 40 хв довша від доби на Землі. Нахил осі обертання Марса дорівнює 24056/ ( у Землі 23026/ ) - це означає, що, як і на Землі, там відбуваються зміни пір року.
Середньорічна температура поверхні Марса -700С, хоча вдень поблизу екватора вона сягає + 250С, а під ранок знижується до -900С. Біля полюсів узимку температура стає -1200С, тому навколо полярні області планети вкриті товстим шаром замерзлої води та вуглекислого газу. Розміри полярних шапок протягом року змінюються - влітку вони значно зменшуються, а північна полярна шапка іноді взагалі зникає.
Марс оточує атмосфера, за складом схожа на венеціанську ( 95,3% вуглекислого газу) ,але не така густа. Атмосферний тиск навіть у найглибших упадинах становить усього 0,01 атм. В атмосфері завжди є хмари, багато пилу та кришталики криги. Марсіанське небо має рожевий відтінок. У марсіанській атмосфері іноді виникають дуже сильні вітри ( до 50 м/с ). Вони спричиняють потужні пилові бурі, які піднімаються на висоту до 20 км і тривають кілька місяців.
У марсіанському ґрунті багато оксидів кремнію, фосфору, кальцію і, особливо, заліза. Саме іржа надає планеті червонуватого кольору.
Поверхня Марса загалом рівнинна, вкрита кратерами. На фотознімках, зроблених космічними апаратами, чітко видно розломи в корі, глибокі ущелини, рівчаки, меандри - русла колишніх річок. Італійський учений Дж. Скіапареллі и ( 1835 - 1910 ) , розглядаючи поверхню Марса в телескоп, помилково пропустив, що побачена ним мережа тонких ліній є системою каналів, які постачали водою засушливі при екваторіальні райони планети. Насправді ж це велетенські каньйони та інші деталі рельєфу, які не мають нічого спільного зі штучно спорудженими водоносними каналами.
Найвеличнішим елементом поверхні Марса, поза сумнівом, є згаслий вулкан Олімп. Він, разом із трьома іншими велетенськими горами заввишки понад 19 км висоти, розташований на вулканічному плато Фарсіда. Діаметр підніжжя Олімпу близько 699 км, а висота гори 27,4 км, а не вершині велетенський кратер розмірами 65х80км. Олімп - найвища гора Сонячної системи.
З 1965 року Марс досліджують за допомогою радянських ( « Марси ») й американських ( « Марінери » та « Вікінги » ) космічних апаратів. У травні 1974 року від « Марса - 6» відділився блок і, здійснивши м’яку посадку на Марс, уперше в історії людства вивів на поверхню чергової планети наукові прилади для її вивчення.
Дослідження Марса космічними апаратами, зокрема найсучасніші ( 1997 рік, американський марсохід « Соджорнер » ), дають негативну відповідь на питання про життя на цій планеті.
Марс має два природні супутники з відповідними для бога війни назвами - Фобос ( страх ) та Демос ( жах ) . Обидва - невеликі тіла неправильної форми. Розміри Фобоса 28х20х18 км, Деймоса - 16Х12Х10 км. Обидва супутники густо вкриті кратерами ударного походження. На Фобосі є доволі великий кратер Стікні діаметром 10 км. Відкриті супутники американцем А. Холлом ( 1829 - 1907 ) у серпні 1877 року.