Після розпаду СРСР та здобуття незалежності Україною перед нею став вибір про подальший шлях розвитку. Одна із альтернатив для України була і є євроінтеграція. Євроінтеграція - це процес, що характеризується політичною, економічною, правовою, культурною та соціальною інтеграцією всіх країн Європи чи частини з них.
Під час порівняння, оцінювання і визнання дипломів та інших посвідчень закордонних студентів, викладачів, науковців чи інших дипломованих осіб розвиненні країни стикалися зі значними і цілком зрозумілими труднощами, зумовленими різноманітністю структури і змісту навчання.
На своїх теренах країни Європейського Союзу гранично лібералізували зазначені процедури, вважаючи, що головне для студента за кордоном – вдосконалити мову. Якщо ж ще чогось навчиться – то це вже зовсім добре, але необов’язково. Наслідком цих зусиль став значний прогрес країн Західної Європи (насамперед – Великої Британії) у залученні в університети та інші заклади освіти аналогічного рівня студентів – іноземців.
Постало питання розробки механізму визнання еквівалентності документів про освіту, отриманих в різних європейських країнах.
У сфері освіті Європа прагне створити Європейський простір вищої освіти, що базується на інституційній автономії, академічній свободі, рівних можливостях та демократичних принципах, які сприятимуть мобільності, підвищуватимуть можливості працевлаштування, а також привабливість та конкурентоспроможність Європи [Комюніке Конференції Міністрів європейських країн, м. Лондон, 16-19 травня 2007 року].
Сфера євроінтеграції вищої освіти набула форм Болонського процесу. Болонський процес – це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року.
Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації 21 країною в італійському місті Болоні.
Передумовою створення декларації стало підписання Великої Хартії європейських університетів. Велика Хартія як передумова Болонської декларації була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстарішим університетом.
Велика Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій. Сприяє зміцненню зв`язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, залучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.
Хронологія подій Болонського процессу (основні дати):
25 травня 1998 року, Париж, Франція. Приняття Спільної декларації чотирма міністрами, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію й Францію.
18-19 червня 1999 року, Болонья, Італія. Перша зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту, і прийняття спільної декларації (Болонська декларація).
Деклара́ція — документ, офіційна заява, де проголошуються основні принципи зовнішньої та внутрішньої політики держави чи програмні положення партій та організацій.
18-19 травня 2001 року, Прага, Чехія. Зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (Пражське комюніке).
Комюніке́ (фр. communiqué, від лат. communico — повідомляю) — офіційне повідомлення про хід і наслідки переговорів між державними і громадськими діячами, делегаціями уміжнародних відносинах.
2003 рік, Берлін, Німеччина. Третя зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (Берлінське комюніке).
Травень 2005 року, Берген, Норвегія. Четверта конференція європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (Бергенське комюніке). Приєднання України до Болонського процесу.
Травень 2007 року, Лондон, Велика Британія. П'ята конференція європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту
На теперішній час 45 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Значна кількість міжнародних організацій підтримують ідеї процесу та сприяють його реалізації.
Болонський процес не передбачає повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв`язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.
На національному рівні у Болонському процесі здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити вже зроблене та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду розвитку. На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, факультети та відділення, студенти, викладацький склад. В Україні поступово вводиться Європейська кредитно-трансферна система (ECTS).
Основні цілі Болонського процесу зводяться до наступного:
- побудова Європейського простору вищої освіти як передумови мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;
- посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;
- досягнення більш сумісності та порівнянності систем вищої освіти;
- формування та зміцнення інтелектуального, культурного, та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи в цілому;
- підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;
- змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.
Таким чином, Болонський процес, до якого приєдналася Україна, має за мету наступне:
- встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;
- встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;
- введення системи кредитів (ECTS);
- сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забез-печення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;
- сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості;
- сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.