Будь-який бізнес - це конкретна діяльність, організована в межах певної організаційно-правової структури у вигляді підприємства. Підприємство, прагнучи зайняти свою власну ринкову нішу, формує певний потенціал, тобто виробничі, фінансові, ринкові, інтелектуальні, організаційні, інформаційні можливості, що дозволять закріпити специфічні особливості даного підприємства, створять йому положення на ринку і в остаточному підсумку визначать перспективи його розвитку.
У зв'язку з тим, що рівень реалізації поточних і потенційних можливостей безпосередньо впливає на досягнення оперативних, тактичних і стратегічних цілей діяльності підприємства, виникає об'єктивна необхідність у його визначенні, визначенні його якості, тобто оцінці потенціалу підприємства.
Причому, основною характеристикою потенціалу в процесі такої оцінки повинна бути його цінність для досягнення зазначених цілей, що може бути визначена за допомогою відносних або вартісних показників.
Слід сказати, що концепція вартісної оцінки представляється найбільш універсальною і методично обґрунтованою, тому що враховує всі необхідні вимоги до потенціалу як об'єкту оцінки, а саме:
1) комплексність, що виявляється в сукупності взаємозалежних елементів і синергічного ефекту від їхньої взаємодії;
2) поточні та майбутні результати, пов'язані з його реалізацією;
3) поточний стан і перспективи розвитку зовнішнього середовища.
Вихідною передумовою вартісної оцінки є те, що підприємство як об'єкт, що характеризується певним рівнем потенціалу, може бути джерелом доходу й об'єктом ринкової угоди, тобто власник підприємства має право продати його, закласти, застрахувати і т. ін. Таким чином, підприємство виступає товаром із усіма характерними для нього властивостями:
• корисністю для покупця, що виявляється в користуванні та відповідає задоволенню потреби в одержанні доходів. Якщо потенціал підприємства не становить цінності і, отже, підприємство не приносить доход власнику, воно втрачає для нього свою корисність і підлягає продажу. В той же час, якщо хтось інший бачить нові способи його використання і реалізації сформованого потенціалу, то підприємство стає товаром;
• витратами на створення (формування). Дана властивість означає, що одержання доходу, відтворення елементів потенціалу або формування альтернативного бізнесу, нового підприємства супроводжується певними витратами.
Разом з тим, підприємство як об'єкт ринкових угод характеризується і низкою специфічних особливостей, серед яких можна виділити такі:
• по-перше, це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюються з метою віддачі в майбутньому. Процеси здійснення витрат і одержання доходів роз'єднані в часі, а розмір останніх невідомий і має імовірнісний характер. Якщо майбутні доходи з урахуванням часу їхнього одержання виявляються меншими за витрати на придбання інвестиційного товару, він втрачає свою інвестиційну привабливість і потенціал його знецінюється. Таким чином, поточна вартість майбутніх доходів, які може одержати власник, є верхньою межею ринкової ціни з боку покупця;
• по-друге, підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її підсистеми й елементи. У цьому випадку руйнується його зв'язок з конкретною організаційно-економічною формою, елементи потенціалу підприємства стають основою формування іншої, якісно нової системи. Фактично товаром стає не саме підприємство, а окремі його складові;
• по-третє, потреба в цьому товарі залежить від процесів, що відбуваються як усередині нього самого, так і в зовнішньому середовищі. Причому, з одного боку, нестабільність у суспільстві обумовлює нестійке становище підприємства, з іншого боку, нестійкість самого підприємства спричиняє подальше наростання нестабільності й у самім суспільстві. З цього випливає ще одна особливість підприємства як об'єкта ринкових угод - потреба в регулюванні купівлі-продажу.
В Україні ринкові угоди з такого роду товарами стали можливі завдяки активізації оцінної діяльності в 1991-1992 роках, що було пов'язано з переходом економіки країни в ринкові умови. Істотним імпульсом її розвитку з'явилося прийняття в березні 1992 року Законів України «Про приватизацію майна державних підприємств» і «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а також інших законодавчих і нормативних документів, що вимагало оцінки будинків, споруджень, приміщень, цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, об'єктів незавершеного будівництва і т. ін.
Надалі, у зв'язку з приватизацією великих державних підприємств, особливо з переходом до її грошової форми, з'явилася реальна потреба в оцінці бізнесу - діючих підприємств, пакетів акцій, часток, паїв у господарчих товариствах відкритого та закритого типів, а також нематеріальних активів.
У лютому 1995 року українські оцінювачі за прикладом оцінювачів інших країн об'єдналися в суспільну професійну організацію - Українське товариство оцінювачів (УТО), основними завданнями якого стали:
• становлення професії оцінювача в Україні;
• нормативне та методологічне забезпечення діяльності з оцінки майна, майнових прав і бізнесу;
• сертифікація оцінювачів;
• встановлення міжнародних контактів.
Механізм процесу оцінки, відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 року, регламентується Національним Стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».
Незважаючи на те, що механізм процесу оцінки має універсальний характер, цілі, для яких здійснюється така оцінка можуть істотно варіювати. Так, вищезгаданим Законом «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», регламентуються обов'язкові випадки проведення вартісної оцінки.
Вибір величини вартості, що найбільшою мірою буде відповідати цінності об'єкта угоди, передує процесу оцінки підприємства та його потенціалу.
У даному контексті вартість - це грошовий еквівалент цінності об'єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об'єкт. Причому варто розмежовувати поняття вартість і ціна, оскільки перша - це очікувана ціна як результат прояву конкретних умов, а друга відбиває факт витрат, що відбувся, на покупку аналогічних об'єктів за минулими угодами.
Оскільки уявлення про цінність об'єкта залежить від конкретних інтересів покупця, то оцінювачу доводиться визначати різні види вартості.
У Міжнародних стандартах оцінки (8 видання 2008 рік) «Загальні поняття і принципи оцінки», «Нормах професійної оцінної діяльності оцінювача» України, Національному стандарті № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав» України, численній навчально-методичній літературі найчастіше зустрічаються види вартості, класифіковані за такими ознаками:
• за ступенем ринковості;
• за цілями оцінки;
• за характером аналога;
• за принципами бухгалтерського обліку;
• залежно від перспектив розвитку підприємства.
За ступенем ринковості розрізняють ринкову та неринкову (відмінну від ринкової) вартість.
Поняття ринкової вартості трактується по-різному, але основна ідея викладена в Міжнародних стандартах оцінки (МСО), прийнятих 39 країнами світу, що у редакції 2008 року звучить так:
«Ринкова вартість є розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу; при цьому покладається, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу». (Стандарт 1 п. З Визначення).
Україна цілком прийняла ці Міжнародні стандарти й у своєму Національному стандарті № 1 «Загальні принципи оцінки майна і майнових прав», затвердженому постановою
Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440 (Національний стандарт № 1), майже адекватно визначила поняття ринкової вартості: «Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу».
У тому випадку, коли не виконується хоча б одна з умов для визначення ринкової вартості, базою оцінки виступають неринкові види вартості, до яких, відповідно з Національним Стандартом № 1, належать:
вартість - еквівалент цінності об'єкта оцінки, виражений у ймовірній сумі грошей;
поточна вартість - вартість, приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки;
ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи,
розсудливо і без примусу;
ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;
вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;
вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки;
залишкова вартість заміщення (відтворення) - вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою);
вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій;
спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересованості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки;
інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки;
вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;
оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими алгоритмом та складом вихідних даних;
дійсна вартість майна для цілей страхування - вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування.
В основі теорії оцінки лежить низка принципів, які є основними в процесі виконання оцінних процедур.
У Міжнародних і Національних стандартах оцінки, спеціальній літературі з оцінної діяльності прийнято виділяти три групи взаємозалежних принципів оцінки:
1) засновані на уявленнях власника;
2) пов'язані з експлуатацією власності;
3) обумовлені дією ринкового середовища:
Група принципів, по в’язаних з уявленням власника про майно, включає:
• принцип корисності. Об'єкт власності має вартість тільки за умов його корисності для потенційного власника або користувача.
Під корисністю в даному випадку розуміють здатність об'єкта власності задовольняти потребу власника в даному місці та протягом даного періоду часу;
• принцип заміщення. Всі об'єкти власності, незважаючи на їхню розмаїтість, є порівняними з точки зору своєї здатності задовольняти певні потреби власника або генерувати йому доход. Тому за придбання об'єкта не сплачується сума, більша від мінімальної ціни об'єкта такої ж корисності, який продається на ринку.
Принцип заміщення дає можливість установити верхню межу вартості оцінюваного майна;
• принцип очікування передбачає, що вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним.
Інвестор вкладає кошти в об'єкт сьогодні, оскільки очікує від об'єкту власності отримання потоку доходів у майбутньому.
Таким чином, очікування - встановлення поточної вартості доходів або інших вигод, які можуть бути одержані в майбутньому від володіння власністю.
Група принципів, пов 'язаних з експлуатацією майна, складається з:
• принципу факторів виробництва. Об'єкт власності є економічною системою, прибутковість якої визначається чотирма факторами виробництва: управлінням, працею, капіталом і землею. Тому для оцінки об'єкта власності потрібно знати частку (внесок) кожного фактора у формуванні доходу всієї системи;
• принципу залишкової продуктивності. Кожний з розглянутих вище факторів повинний бути оплачений (компенсований) з чистого доходу, що створюється завдяки використанню об'єкта власності.
Оскільки земля фізично нерухома, то праця, капітал і менеджмент повинні бути залученими до неї. Це означає, що спочатку повинні бути компенсовані «залучені» фактори, а потім залишок доходу виплачується власнику землі як рента. Таким чином, залишкова продуктивність визначається як чистий доход, віднесений до земельної ділянки, після того як компенсується залучення менеджменту, праці та капіталу;
• принципу внеску. Внесок фактора - це частка вартості, на яку збільшується або зменшується вартість об'єкта оцінки внаслідок наявності або відсутності будь-якого фактора. Деякі фактори збільшують вартість майнового комплексу підприємства на величину, більшу за пов'язані з їх залученням витрати, а деякі зменшують. Наприклад, ремонт адміністративного приміщення підвищує його вартість, якщо він зроблений відповідно з існуючими ринковими вимогами, і не додає до сукупної вартості, якщо використовувані матеріали функціонально застаріли.
Таким чином, будь-які додаткові елементи до об'єкта оцінки доцільні тільки за умов, що одержуваний приріст вартості об'єкта перевищує витрати на придбання цих елементів.
Принцип внеску в теорії оцінки означає, що включення будь-якого додаткового активу до складу майнового комплексу підприємства ефективно в тому випадку, якщо за рахунок цього відбувається підвищення ринкової вартості майнового комплексу на величину, що перевищує витрати на придбання даного активу. Для оцінки підприємства необхідно знати внесок кожного фактора виробництва у формування доходу підприємства;
• принципу збалансованості (пропорційності). Будь-якому об'єкту оцінки відповідають оптимальні суми факторів виробництва, при взаємодії яких досягається максимальна вартість цього об'єкта (точка рівноваги факторів). Диспропорції виникають тоді, коли об'єкт оцінки характеризується недостатніми удосконаленнями або переоснащений відповідно до умов і характеру діяльності.
Група принципів, пов 'язаних з ринковим середовищем, включає:
– принцип попиту та пропозицій (відповідності) - відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропозицій та попиту на подібне майно. Якщо об'єкт оцінки не відповідає ринковим стандартам за технічним, технологічним рівнем, рівнем доходності або іншими вимогами, що висуваються до подібного майна за сучасних умов у даній місцевості, то його ціна буде нижче за середньоринкове значення;
– принцип конкуренції - означає, що коли прибуток на ринку аналогічних об'єктів власності перевищує рівень, необхідний для компенсації факторів виробництва, привабливість такого ринку зростає, загострюється конкуренція і, в свою чергу, знижується середній рівень чистих доходів;
– принцип зміни вартості - означає, що вартість об'єкта оцінки, як правило, змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, що підвищують або знижують ступінь корисність такого об'єкта. Наприклад, розвиток транспортної інфраструктури підвищує вартість майнових комплексів підприємств, розташованих у даній територіальній зоні; звільнення висококваліфікованих фахівців, що спроможні інноваційно мислити, скорочує інтелектуальний потенціал підприємства як об'єкта оцінки та зменшує його вартість.
Узагальнюючим для всіх груп принципів, розглянутих вище, є принцип найбільш ефективного використання, який полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють таке використання майна, що забезпечує створення максимальної вартості об'єкта оцінки. При цьому вивчаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.
Питання для обговорення
1. В чому полягає суть процеск оцінки потенціалу підприємства? Які системи вимірювання зазвичай для цього застосовуються?
2. Чому вартісна оцінка підприємства об’єктивно характеризує рівень розвитку його потенціалу?
3. Які властивості та особливості підприємства як товару?
4. Які причини обумовили активізацію оцінної діяльності в Україні?
5. З яких етапів складається процес оцінки вартості об'єкта власності? Чи регламентується цей процес нормативно-правовими актами? Чому?
6. Назвіть випадки, за умов яких оцінка вартості є обов'язковою згідно з законодавством України?
7. Чому доцільно оцінювати вартість бізнесу позичальника в процесі визначення його кредитоспроможності?
8. Як можуть вплинути результати оцінки вартості підприємства на прийняття рішень щодо підвищення ефективності поточного управління?
9. Що таке вартість? Чому вона має велику кількість модифікацій?
10. За яких умов можливе визначення ринкової вартості об'єкта оцінки?
11. Що таке споживча вартість? Чи може вона дорівнювати ринковій?
12. Що таке інвестиційна вартість? Чому вона відрізняється від ринкової?
13. Чим відрізняються вартість відтворення та вартість заміщення?
14. Які умови визначення вартості в користуванні? Які види вартості можна вважати вартістю в користуванні? Чому?
15. Охарактеризуйте принципи, що пов'язані з уявленням власника про об'єкт оцінки.
16. Як впливають принципи внеску та граничної продуктивності на визначення вартості об'єкта?