Неефективність в українському суспільстві роботи на всіх рівнях щодо посилення ролі інституту родини та втрата історичних українських традицій щодо формування та збереження сім'ї, як основної складової суспільства є важливим чинником зменшення чисельності населення, пов'язаної з «недонародженням» дітей у сім'ях, батьки яких розлучилися. За останнє десятиріччя значно збільшилось число неповних сімей (з одним із батьків) або сімей, в якій один з батьків не є біологічним батьком дитини. Проте має важливе значення не тільки структура сім'ї, а й якість взаємин усередині сім'ї. Позитивні взаємини батьків посилюють почуття благополуччя дитини і зменшують імовірність поведінкового ризику для здоров'я.
Державна політика у сфері охорони репродуктивного здоров'я населення виходить за межі компетенції охорони здоров'я і набуває характеру першочергових завдань щодо удосконалення нормативно-правового забезпечення у сфері репродуктивного здоров'я. Законодавство передбачає рівність жінки і чоловіка у сім'ї та в суспільстві, право жінки самій вирішувати питання про материнство з гарантією умов для поєднання праці з материнством та надання матеріальної і моральної підтримки сім'ї. Однак, чинні нормативно-правові документи потребують перегляду у зв'язку з їх недосконалістю, постійного доповнення, і водночас існує необхідність розробки і прийняття нових з погляду досягнень світової медичної практики, з урахуванням міжнародних правових документів, а також економічних, соціальних та галузевих реформ в Україні.
Недостатність державних гарантій соціального забезпечення майбутніх членів суспільства (народження, утримання, виховання, освіта, працевлаштування, відповідність заробітної плати повним, а не мінімальним потребам) призводить до невпевненості батьків у майбутньому своїх дітей та відмови від народження більше однієї дитини, що в свою чергу спричинює зменшення чисельності населення. Дані соціологічного вивчення стану репродуктивного здоров'я українських жінок (1999 р.) свідчать, що більшість українських жінок планують мати лише одну дитину, відкласти народження дитини або взагалі відмовитись від нього. Вже у віці 20-24 роки 30% жінок не планують народження наступної дитини, а у віці 25-29 років ця частка збільшується до 46, 4%.
Недостатня соціальна та правова захищеність жінки у сфері праці, недостатній контроль за дотриманням правил та норм охорони праці, техніки безпеки є однією з причин незадовільного стану здоров'я жінок. Незадовільні умови праці. сприяють погіршенню здоров'я.
Порушення гендерної рівності у вирішенні проблем працевлаштування сприяє поширенню «трудової міграції» населення, особливо жінок. Адже відомо, що кількість жінок від кількості тих, хто виїхав за кордон на робот, становить не менш як 70 відсотків. Отже, йдеться про мільйони жінок репродуктивного віку, які виїхали з України у пошуках роботи.
Гендерного підходу потребує також питання підвищення рівня заробітної платні у сфері праці жінок та подолання такої негативної тенденції в українському суспільстві як «фемінізація бідності», оскільки саме жінки складають переважну більшість того населення, яке перебуває за межею або на межі бідності. Поширена з боку роботодавців, особливо, у сфері приватного бізнесу, дискримінація жінок у процесі найму та при звільненні з роботи, їх останніми приймають на роботу і першими звільняють В результаті жінки витісняються в низькооплачувані сфери або шукають роботу, в тому числі і за сумісництвом, в тіньовому секторі. Багато жінок їдуть за кордон в пошуках кращих економічних можливостей і там реалізують свої репродуктивні функції. Розшарування соціального становища чоловіків та жінок стало причиною неспроможності виховання дітей у неповних сім'ях (здебільшого однією жінкою).
Сьогодення України характеризується ще однією медико-соціальною проблемою: особливістю смертності у працездатному віці є так звана «надсмертність» чоловіків: показник смертності від усіх причин в працездатному віці чоловіків у 3,6 рази перевищував смертність жінок - ( 962, 9 та 264, 2 на 100 тис. нас. відповідної статі), що є надзвичайно загрозливим як для сфери промислового виробництва, так і для відтворення нації. Незворотні втрати життя чоловіків у репродуктивному віці, який практично співпадає з працездатним, деформують статеве співвідношення у суспільстві, обумовлюють значну кількість одиноких жінок, неповних сімей та дітей-сиріт. Середня очікувана тривалість життя (СОТЖ) – інтегральний показник здоров'я населення. З 1990 до 2003р. СОТЖ в Україні скоротилася майже на 3 роки (у 1990 р. – 70,54, у 2003 р. – 67,6 років) і сьогодні є меншою у порівнянні з середньоєвропейськими показниками на 6,45 роки, з країнами Євросоюзу – на 10,39 роки.