Демографічний прогноз — це обґрунтоване передбачення головних параметрів руху населення та майбутньої демографічної ситуації: чисельності, статевовікової, сімейної та інших структур населення, процесів природного, механічного і соціального руху населення.
Демографічні прогнози закладають основи будь-якого соціального прогнозування і планування. Справді, щоб ми не планували на перспективу: розвиток виробництва конкретних товарів та послуг, соціальної структури суспільства, включаючи її структуру за розмірами і складом сімей, будь-які соціальні процеси – у всіх випадках нам перш за все необхідно знати кількість і склад майбутніх учасників цих соціальних процесів за статтю і віком, оскільки саме ці «параметри» людей справляють найбільший вплив на характер і інтенсивність їх діяльності і, відповідно, на характер і інтенсивність соціальних процесів.
Проста чисельність населення є найменш цікавим показником для демографів, оскільки він є, як правило, лише пасивним результатом зміни структури населення за найрізноманітнішими параметрами. Разом з тим прогноз загальної чисельності населення являє собою певний інтерес, головним чином для оцінювання віддалених наслідків демографічної ситуації, яка склалася на початок прогнозованого періоду (тобто періоду, на який робиться прогноз). Найчастіше в основу такого прогнозу закладається гіпотеза про незмінний коефіцієнт приросту населення, який ми спостерігаємо або передбачаємо.
Набагато більше значення, особливо для економічного і соціального прогнозування, має прогноз майбутнього складу населення, у першу чергу за статтю і віком. Технічно такий прогноз не є складним. Він вираховується за допомогою методу так званого «вікового пересування» (або «пересування віку»). Метод полягає у тому, що початкова чисельність населення і структура населення «пересувається» у майбутнє, зменшуючись при цьому за рахунок тих, хто помер (і виїхав) і поповнюючись за рахунок тих, хто народився (і прибув). Тому для прогнозу вихідними даними слугують чисельність і структура населення (звичайно за переписом) і гіпотези стосовно тенденцій відновлення і міграції населення у прогнозованому періоді.
Прогноз ґрунтується на певних гіпотезах стосовно динаміки демографічних процесів і соціально-економічних умов життя населення. Проте сам термін «прогнозування населення» має декілька тлумачень. Різні класифікації прогнозів існують через різні методи прогнозування, контингенти прогнозів (чисельність всього населення чи його структурних груп ), час, на який вони обраховуються, цілі, заради яких оцінюють майбутнє, та ін.
З точки зору часу, прогнози, як правило, поділяють на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Не існує універсальних обґрунтованих критеріїв визначення оптимального горизонту прогнозування для демографічних прогнозів.
Демографічні явища характеризуються повільною мінливістю. Тому найбільш точними прогнозами вважаються 5 – 10 - річні прогнози, тобто короткострокові. Зрушення у рівнях народжуваності, що доведено емпірично, можуть відбутися, коли молодші покоління досягнуть дітородного віку. Практично це спостерігається кожні 25-26 років, що дорівнює довжині покоління (середньому віку матері при народженні дітей). Тенденції зміни смертності ще стабільніші. На відміну від процесів природного руху, міграції є більш мінливими, з коротшими циклами змін, і переважно вони складають основну проблему прогнозування.
Здебільшого середньостроковим прогнозом вважається горизонт 15 — 20 років, а довгостроковим — 30 — 50 років, хоча інколи довгостроковим прогнозом вважають прогноз на 20 років. Довгострокове і екстрадовгострокове прогнозування тісно, пов'язані з аналізом глобальних проблем. Значну роль у розумінні й формулюванні глобальних проблем сучасності відіграла діяльність Римського клубу, провідне місце в доповідях якого займав аналіз демографічної, енергетичної, сировинної, продовольчої та екологічної проблем з точки зору перспектив розвитку людства.
Безперечно, демографічні прогнози на період, що перевищує 15 – 20 років, являють неабиякий інтерес. Проте зі збільшенням прогнозованого періоду послаблюється інерція та вплив стійких тенденцій розвитку. Тому такі прогнози за сутністю — прогнози-здогадки. Прогнозування населення на довгу перспективу має великий досвід помилок, що відзначало багато демографів (Б. Урланіс, А. Боярський, Д. Валентей, І. Венецький, О. Волков та ін.).
З точки зору методології прогнозів, а саме використання математико-статистичних методів у прогнозуванні, найбільш розгорнуту схему типологізації прогнозів представив А. Боярський.
У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси — головна продуктивна сила. Аналізуючи вплив демографічних передумов на розміщення продуктивних сил, треба брати до уваги, що населення — не лише виробник матеріальних благ і послуг, але і їхній споживач. Тому враховувати слід і осіб у працездатному віці, і дітей, і осіб похилого віку. Населення у своїй сукупності формує і споживчий ринок, і ринок праці.
Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки:
— чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;
— розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;
— статевовікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;
— структура зайнятості населення;
— національний склад населення;
— демографічна політика держави.
У взаємодії з іншими передумовами й факторами розміщення продуктивних сил той чи інший структурний блок стає провідним, визначальним.
Чисельність населення найбільше впливає на формування контингенту трудових ресурсів і потенціалу внутрішнього ринку країни або регіону. Певною мірою вона визначає й розмір валового внутрішнього продукту країни, хоча ця залежність не пряма: вирішальний вплив на цю величину справляють інші фактори (наприклад, продуктивність праці).
А проте країна з великою кількістю населення, як правило, має чималий валовий внутрішній продукт (ВВП). Наприклад, за цим показником Індія, що розвивається, перевершує такі високорозвинуті країни, як Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Швеція. З тієї ж причини Китай, попри нижчу продуктивність праці, випередив за обсягом виробництва Німеччину, Великобританію, Францію. Забезпечення потреб (хоча б елементарних) населення — найголовніший заохочувальний мотив виробництва. Отже, чисельність населення регіону — один із найважливіших факторів формування внутрішнього ринку. Іншим важливим фактором є купівельна спроможність населення.
Аналізуючи демографічні передумови розміщення продуктивних сил, треба враховувати чисельність населення регіону на даний момент і його динаміку в часі. Це необхідно для визначення цілої низки економічних показників:
· забезпеченості трудовими ресурсами на розрахунковий період;
· обсягу виробництва товарів народного споживання;
· обсягу коштів на соціальне забезпечення;
· розмірів будівництва житла, шкіл, лікарень тощо.
Навіть власник невеличкого підприємства побутового обслуговування повинен бодай у загальних рисах знати динаміку чисельності населення мікрорайону, щоб планувати свою діяльність. А керівник великих економічних структур повинен мати інформацію про населення не лише свого регіону й країни, але й інших країн і, навіть, усього світу.
Те, як зростатиме населення Землі в майбутньому, важко передбачити на довгу перспективу. В середньому народжуваність дещо зменшується, але дуже різна в розвинутих країнах (де вона часто недостатня для відтворення населення) та країнах, що розвиваються. Існує велика відмінність у народжуваності серед представників різних етносів. Смертність може несподівано збільшитися через хвороби, війни та катастрофи, або ж зменшитися завдяки новим відкриттям у медицині. ООН видала кілька різних прогнозів, які ґрунтуються на різних припущеннях. Впродовж останніх років ООН неперервно змінювала ці прогнози в сторону зменшення, аж тільки у бюлетені за березень 2007 року збільшила цифри на 2050 рік на 273 млн.
За останніми оцінками і прогнозами Організації Об'єднаних Націй чисельність населення світу виросте приблизно до 8 млрд. осіб у 2025 році та до 9,3 млрд. у 2050 році. Водночас темпи зростання населення світу, досягнувши в 1965 році максимального рівня – 2%, знизились до 1,7% в 1980 році й до 1,3% в 2000 році. За прогнозами фахівців приблизно в 2020 році вони знизяться до 1%, а в 2050 році – до 0,5%. На даний час приріст населення в основному відбувається за рахунок країн, що розвиваються. З приблизно 130 млн. дітей, що народжуються щорічно, 78% припадає на країни, що розвиваються.
Таблиця 22.