Насамперед дають характеристику конфігурації деталі, вказують масу деталі, матеріал, масштаб виробництва, розміри, точність і якість поверхонь деталі.
При обґрунтуванні заготовок необхідно розкрити наступні питання:
а) описують можливі варіанти виробництва заготовок і обґрунтовують обраний метод одержання заготовок, причому вибір того або іншого виду заготовок (кування, штампування, прокат, виливки у кокілях); повинен мати коротке техніко-економічне обґрунтування. Метод одержання заготовок має велике значення, оскільки від нього залежить економічність процесу механічної обробки, витрата матеріалу, трудомісткість виробу, собівартість виготовлення виробу;
б) вибір і обґрунтування величини загального припуску на механічну обробку поверхонь деталі;
в) вибір допусків на розміри заготовок;
г) визначають розміри і масу заготовок;
д) виконують креслення заготовки; на кресленні положення заготовки повинне бути таким, яке вона буде займати в процесі виготовлення на верстаті, чи іншому устаткуванні.
При оцінці технологічності конструкції деталі враховують також коефіцієнти використання матеріалів для одержання заготовки, готового виробу та сукупність коефіцієнта використання матеріалу. Коефіцієнт використання матеріалу визначають як відношення маси готового виробу до маси заготовок.
За коефіцієнтом використання матеріалу можна дати оцінку ефективності застосування заготовки. Зменшення витрати металу (кг) на заготовку дозволяє знизити витрати (грн) на матеріали. Розрахунок кількості металу необхідного в рік ведуть шляхом множення маси заготовки на річну програму.
Далі визначають припуски на механічну обробку за допомогою табличного, або розрахунково-аналітичного методів.