Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки.
Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні економічного її змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі. Методи обліку продуктивності праці мають відповідати таким вимогам:
· одиниця виміру не може викривляти показники продуктивності праці;
· повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати робочого часу;
· забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;
· показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.
Розрізняють продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво
В = Q / Т, (1.1)
де В – виробіток; Q – обсяг виробленої продукції; Т – затрати робочого часу.
Трудомісткість – це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку):
Тр = Т / Q (1.2)
де Тр – трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так.
% зниження трудомісткості = % підвищення виробітку (100 + % підвищення виробітку) × 100;
% підвищення виробітку = % зниження трудомісткості (100 – % зниження трудомісткості) × 100.
Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток. У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величини новоствореної вартості – національного доходу – за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
· виробіток на одну відпрацьовану людино-годину – годинний;
· виробіток на один відпрацьований людино-день – денний;
· виробіток на одного середньооблікового працівника – річний (квартальний, місячний).
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Залежність між цими показниками може бути виражена так:
| Індекс денного виробітку | = | Індекс годинного виробітку | × | Індекс використання робочого часу протягом зміни; |
| Індекс річного виробітку | = | Індекс денного виробітку | × | Індекс кількості явочних днів протягом року. |