Розвиток людського суспільства свідчить, по-перше, що життя людини завжди здійснюється в певних економічних формах, і, по-друге, що деякі загальні форми економічного життя зберігаються протягом тривалих відрізків історії.
Форма суспільного виробництва – це певний спісіб організації господарської діяльності.
Історії відомі дві різні за своєю сутністю і змістом форми зв ‘язку між людьми у процесі виробництва: безпосередньо суспільна та речова, тобто опосередковано суспільна. Безпосередньо суспільна форма зв ‘язку притамання натуральному, речова – товарному виробництву.
Вихідною формою суспільного виробництва в усіх народів було натуральне виробництво, упродовж тисячоліть воно було єдиною формою виробництва в окремих общинах за умов первіснообщинного ладу. Крім того, натуральне виробництво домінувало в межах рабовласницького способу виробництва в господарствах рабовласників, селянських общинах і вільних землеробських сім ‘ях, а також у межах перших етапів розвитку феодального способу виробництва – у феодальних маєтках та сімейних господарствах селян-кріпаків.
Натуральне виробництво – виробництво благ безпосередньо для задоволення власних особистих і виробничих потреб виробників, їх споживання в господарстві.
Основні риси натурального виробництва:
1. Замкнутість економічної діяльності. Кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою.
2. Грунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці. Законом його розвитку, як правило, є просте відтворення.
3. Відсутність обміну. Продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого й виробничого споживання без зворотніх зв ‘язків.
4. Відсутність можливостей для розповсюдження досвіду та технічних нововведень.