Під час проектування застосовуються наступні конструктивні типи фундаментів: стрічкові, пальові.
Стрічкові фундаменти розташовують безперервною стрічкою під несучими стінами будинку й можуть виконуватися як у збірному, так і в монолітному варіантах.
Збірні і фундаменти складаються із залізобетонних плит фундаментів і бетонних блоків стін підвалів. Залежно від тиску, що допускається, на ґрунт фундаментні плити укладають без розриву впритул одна до одної, або з розривом. Зазор між плитами засипають піском, а величину зазору призначають не більше 0,2 від довжини блоку фундаментних стін.
Монолітні бетонні фундаменти зводять у траншеях або щитовій опалубці. Найменша ширина бетонних фундаментів 300мм. У разі необхідності збільшення його ширини влаштовують уступи шириною 150 – 250мм і висотою 300мм.
Пальові фундаменти широко застосовуються в будівництві будинків, які зводяться на слабких сильностисливих ґрунтах. Пальовий фундамент являє собою ряд паль, об'єднаних ростверком. Ростверк може виконатися в монолітному бетоні або в збірному варіанті.
Палі встановлюють у місцях перетинання стін і уздовж несучих стін з кроком 1,5 – 1,8м. При монолітному рішенні ростверк улаштовують у рівні позначки землі, а по ньому виводять стіну підвалу. Відстань між осями паль не менш 3d палі.
Особливі вимоги пред'являють до гідроізоляційних якостей конструкцій нульового циклу. Їх необхідно захищати від капілярного зволоження, затоплення підземними водами й від їхнього агресивного впливу. Горизонтальну гідроізоляцію стін підвалу виконують у двох рівнях – у рівні підготовки під підлоги підвалу й вище рівня вимощення.
Вертикальну гідроізоляцію виконують по зовнішній поверхні підвальних стін шляхом обмазки водостійкими сумішами або наклеюванням водозахисних матеріалів.
Схеми збірних залізобетонних плит стрічкових фундаментів, збірних залізобетонних блоків стін підвалів, збірних залізобетонних забивних паль та їх розміри наведені у таблиці 2.1.