Елементи санітарно-технічного обладнання

Вентиляційні пристрої. Основною задачею вентиляції є забезпечення в житлових приміщеннях нормальної чистоти і вологості повітря шляхом видалення забрудненого повітря і подачі свіжого. В житлових будинках передбачають природну вентиляцію через відкриті елементи вікон (стулки, фрамуги, квартирки), а також шляхом інфільтрації, тобто через пори матеріалу стін і нещільності віконних і дверних заповнень.

В багатоповерхових житлових будинках масового будівництва прийнята наступна схема вентиляції квартир: відпрацьоване повітря вилучається безпосередньо із зони його найбільшого забруднення (кухонь, санітарних приміщень) із допомогою природної витяжної канальної вентиляції. Його заміщення відбувається за рахунок зовнішнього повітря, яке потрапляє через нещільності зовнішніх огороджень приміщень квартир і нагрівається системою опалення.

Для здійснення організованого притоку зовнішнього повітря в приміщення житлових будинків рекомендується використовувати приточні пристрої, що регулюються. В якості одного з можливих варіантів використовують щілинні вентиляційні клапани, які установлюють у верхній частині віконної коробки та регулюють механічним шляхом відкривання і закривання на нижньому підвісі (рис. 57). Клапан має ущільнюючу прокладку товщиною 10 мм із пінополіуретану або гуми і перекриває щілину на 15 мм із кожного боку.

Витяжна вентиляція із природнім збудженням виконується, як правило, за схемами наведеними на рис.58, із яких найбільш розповсюджена 4 схема. При цьому кожна квартира з’єднується із збірним витяжним каналом із допомогою попутника. Вентиляційна мережа утворюється із уніфікованих за висотою будинку залізобетонних вентиляційних блоків.

Рис. 58. Можливі схеми природної канальної витяжної вентиляції

Випуск повітря в атмосферу здійснюється:

· при холодному горищі через витяжні шахти, які завершують кожну вертикаль вентиляційних блоків і проходять транзитом через горищні приміщення;

· при теплому і відкритому горищі через загальну витяжну шахту, одну на секцію будинку, яку розміщують в центральній частині відповідної секції. При цьому повітря із вентиляційних каналів всіх квартир поступає в об’єм горища через оголовки у вигляді дифузорів.

Підвищення експлуатаційної надійності системи природної витяжної вентиляції досягається при використанні однієї вертикалі витяжних каналів на квартиру шляхом використання об’єднаних блоків. Приклад вирішення об’єднаного вентиляційного блоку, суміщеного із санітарно-технічною кабіною, наведений на рис. 59.

Рис. 59. Санітарно-технічний об’ємний блок «ковпак», об’єднаний із вентиляційним блоком: 1 – вентиляційний блок; 2 – ребриста плита об’ємного блоку; 3 – ущільнююча прокладка; 4 – обмежувачі із дроту; 5 – міжповерхове перекриття

3. Розробка креслень проекту багатоповерхового житлового будинку

План типового поверху. На кресленнях зображують все, що попадає в горизонтальну площину розрізу, яка умовно приймається на рівні віконних прорізів або на 1/3 висоті поверху. Елементи будинку, розсічені горизонтальною площиною, на кресленні плану не заштриховуються. Приклади планів типового поверху наведені на рис. 60 і 61. План розробляють на основі заданої планувальної схеми в такій послідовності:

· Визначають конструктивну схему будинку, тобто на схемі плану призначають несучі та самонесучі стіни.

· Наносять промарковані координаційні осі несучих і самонесучих стін, при цьому слід дотримуватися вимог модульної координації розмірів у будівництві – розміри між осями повинні бути кратними 300 мм. Поперечні осі виносять у нижню частину креслення та маркують зліва направо арабськими цифрами. У разі наявності ненаскрізних поперечних стін їх осі треба виносити також у верхню частину креслення. Поздовжні координаційні осі виносять вліво від креслення і маркують великими літерами українського алфавіту знизу вгору.

· Здійснюють прив’язку товщин зовнішніх і внутрішніх капітальних стін до координаційних осей. При плитних перекриттях відстань від внутрішньої грані зовнішніх несучих стін до координаційної осі призначають 100 мм, для зовнішніх самонесучих стін приймається нульова прив’язкою, а для внутрішніх стіни – центральна [4].

· Здійснюється розбивка всіх стін на панелі.

· Викреслюють сходи із позначенням стрілкою напряму підйому на вищу відмітку. Ширина сходових маршів і міжповерхової площадки при розміщенні в сходовій клітці, приймається 1050 або 1200 мм. Рекомендується приймати висоту однієї сходинки 150 мм, а її ширину 300 мм. Кількість східців підраховується виходячи з висоти поверху. При висоті поверху 2800 мм у кожному марші приймають по вісім східців, а при висоті 3000 мм – по дев’ять.

· Призначають розміри усіх приміщень і наносять товщини перегородок. Починають цей етап із розміщення комунікаційних, санітарно-технічних і підсобних приміщень, розміри яких нормуються. Ширину передпокою біля входу до квартири призначають не менше 1400 мм, а ширину коридорів – не менше 1100 мм. Мінімальні глибини вбудованих шаф – 600 мм, а комор – 800 мм. Мінімально допустимі розміри ванних кімнат 1800х1800 мм, а туалетів без рукомийників 900х1300 мм, туалетів із рукомийниками 1500х1500 мм. В однокімнатних квартирах допускається влаштовувати суміщений санітарний вузол із мінімальними розмірами 1800х2100 мм. Показують вентиляційні канали та санітарно-технічне обладнання.

· Вентиляційні блоки повинні примикати до приміщень санітарних вузлів і кухонь. Для вентиляції кухні, суміщеного санітарного вузла, ванної кімнати та туалету використовують вентиляційний блок із розмірами 900х300 мм. Для вентиляції всіх трьох приміщень одним вентиляційним блоком його розміри в плані приймають 1500х500 мм. На планах поверхів вентиляційні блоки показують у вигляді прямокутника, перекресленого по діагоналі.

· Розміри житлових, господарських та комунікаційних приміщень приймають за рекомендаціями викладеними у розділі 2. На плані типового поверху наносять: маркування віконних і дверних блоків, показують напрямок відкривання або розсування дверей, лінії розрізів, маркування приміщень та їх площі. Ширину дверей приймають: вхідних до будинку – 1200 мм, вхідних до квартир – 900 мм, до житлових кімнат і кухні – 800 мм, до ванних та убиралень – 700 мм.

· Із метою створення найбільш сприятливих умов природного освітлення та інсоляції квартир [8] у кожній житловій кімнаті та кухні має бути одне вікно, а у кожній квартирі хоча б один балкон або лоджія. Номінальна ширина віконних прорізів приймається залежно від площі приміщення і висоти вікна із розрахунку S_в = 1/5,5…1/8 S_пк,де S_в– площа вікна, а S_пк– площа підлоги кімнати або кухні.

· Наносять внутрішні розмірні лінії не менше, ніж у двох місцях по ширині та довжині будинку, на яких показують ланцюжки розмірів приміщень і товщини огороджувальних конструкцій. У місцях розміщення інших приміщень наносять додаткові розміри. Усі перегородки повинні бути прив’язані розмірами до стін. У навчальному проекті дозволяється не показувати внутрішні розміри вікон і вхідних дверей.

· Зовнішні розмірні лінії наносяться з чотирьох (або з трьох) боків плану: на першій лінії, розміщеній на відстані 15 мм від зовнішньої поверхні стіни, показують відстані між стіновими панелями, на другій – відстані між координаційними осями, а на третій – загальні розміри будинку (довжину і ширину).

· Підраховують площі приміщень за їх внутрішніми розмірами. Площу кожного приміщення проставляють у правому нижньому куті з точністю до 0,01 м². Вказується житлова і загальна площа кожної квартири. У кожному приміщені надписують у колах цифрові позначки для переліку найменувань приміщень в експлікації, яку наводять у пояснювальній записці. На кресленнях розроблених планів будинку наносять маркування вікон і дверей, показують та підписують арабськими цифрами лінії поперечного та поздовжнього розрізів, а також розрізу по зовнішній стіні.

· Після завершення розробки планів стіни обводять лініями товщиною 0,7...0,8 мм, а перегородки – лініями товщиною 0,6...0,7 мм. Стандартним шрифтом виконують напис «План типового поверху» та всіх необхідних пояснень.