Джерелами правового регулювання міжнародних автомобільних перевезень є: двосторонні міжурядові угоди про міжнародне автомобільне сполучення; багатосторонні конвенції і угоди, розроблені в рамках ООН; норми внутрішнього законодавства.
Двосторонні угоди країн про міжнародне автомобільне сполучення регулюють різноманітні аспекти міжнародних перевезень. Зокрема вони визначають: порядок перетину кордону; дозвільну систему для міжнародних перевезень; порядок здійснення перевезень вантажу і пасажирів; взаємне звільнення від дорожніх податків і зборів, а також від податків на перевезення і володіння автотранспортними засобами; заборону здійснення внутрішніх перевезень іноземним автотранспортом (каботаж); питання транзиту і перевезень в треті країни і з цих країн; страхування цивільної відповідальності; положення, що стосуються митних, прикордонних, санітарних та інших правил; порядок перевезення небезпечних, важковагових і великогабаритних вантажів; обов’язки перевізників з додержання норм внутрішнього законодавства країн-учасниць, угоди з питань, не регульованих двосторонньою угодою; та інші аспекти.
Перелічені положення трактуються в різноманітних угодах по-різному, а в деяких взагалі не відображаються.
Найбільш важливим елементом двосторонніх угод є дозвільна система.
Дозвільна система дає можливість обмежувати у кількісному відношенні в’їзд іноземних вантажних автомобілів на територію країни. Це створює передумови для більш рівномірної участі перевізників своєї країни у міжнародних перевезеннях вантажу на основі взаємної вигоди.
Дозвільна система встановлює порядок, згідно з яким в’їзд вантажних автомобілів, зареєстрованих в інших державах, здійснюється тільки за дозволами, що видаються компетентними органами. Основна функція дозволу – перепустка через кордон.
Кількість (контингент) дозволів на рік визначається на засіданнях змішаних комісій, створених компетентними органами країн, які укладають угоду про автомобільне сполучення. Деякі країни проводять жорстку політику обмеження видачі своїх дозволів іноземним перевізникам. Ряд країн відноситься ліберально. Деякі “транзитні” країни не обмежують видавання дозволів, а стягують з перевізників більші суми шляхових зборів.
Обмін українських бланків дозволів на іноземні здійснює Міністерство транспорту України. Визначення кількості дозволів виконується державними структурами з урахуванням пропозицій національних асоціацій перевізників. Контингент іноземних дозволів для реалізації українським перевізникам передається державному підприємству “Укрінтеравтосервіс”. При обмеженому контингенті дозволу використовується спеціальна процедура розподілу, що враховує, в першу чергу, інтереси держави.
У випадку, якщо перевезення виконуються між країнами, що не уклали між собою двосторонніх угод, дозволи можуть видаватись іноземним перевізникам у разовому порядку при відповідному звертанні до компетентних органів або в односторонньому порядку компетентний орган будь-якої країни встановлює контингент дозволу для перевізників іншої країни. В ряді випадків перевізники можуть придбати дозвіл безпосередньо при в’їзді в країну на прикордонному переході. Для одержання дозволу на в’їзд або проїзд транзитом в ряді країн необхідно завчасно запросити відповідні компетентні органи.
Комітет з внутрішнього транспорту Європейської Економічної Комісії (КВТ ЄЕК) ООН рекомендував урядам при укладанні двосторонніх угод про міжнародне автомобільне сполучення включати в угоди перелік вантажів, на перевезення яких не вимагається дозволу. До таких вантажів відносяться: рухоме майно при переселенні; експонати, обладнання і матеріали, призначені для ярмарків і виставок; транспортні засоби, тварини, а також різноманітний інвентар і майно, призначені для проведення спортивних заходів; театральні реквізити, музичні інструменти, обладнання і приладдя для кінозйомок, радіо і телевізійних передач; тіла померлих; пошкоджені автотранспортні засоби тощо.
В практиці європейських країн існує декілька видів дозволів: дозвіл на один рейс в прямому і зворотному напрямках; дозвіл на рейси, обмеженням кількості яких служить тільки обумовлений період часу; дозвіл на певну кількість рейсів; транзитні дозволи; дозволи на прикордонні перевезення.
Двосторонніми міжурядовими угодами про міжнародне автомобільне сполучення передбачається особливе регулювання питань перевезень в треті країни. Як правило, на такі перевезення необхідно запитувати спеціальні дозволи компетентних органів країн, що видають їх у виняткових випадках.
У відповідності з внутрішнім законодавством більшості європейських країн і двосторонніми міжурядовими угодами необхідно отримати спеціальні дозволи на перевезення важковагових і негабаритних вантажів. Оскільки маршрут перевезень важковагового вантажу вимагає попереднього погодження, заявки на одержання спеціальних дозволів подаються завчасно у певні організації в кожної країні. В ряді країн Європи дозвіл, звичайно, видається протягом 10–15 днів.
Спеціального дозволу потребує перевезення небезпечних вантажів. Запит на одержання такого дозволу повинен містити ряд відомостей про характер вантажу, маршрут, упаковку, рухомий склад, час перевезення тощо.
В рамках КВТ ЄЕК ООН за час його існування розроблено біля 40 конвенцій, угод та інших міжнародних документів з питань автомобільного транспорту, направлених на створення умов, сприятливих для розвитку міжнародних перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом, розширення і зміцнення співробітництва в цій галузі.
Діючі міжнародні документи з автомобільного транспорту охоплюють наступні шість груп проблем, які підлягають міжнародному регулюванню і погодженню: юридичні аспекти виконання перевезень; організація дорожнього руху; уніфікація і спрощення митних процедур; режим праці і відпочинку екіпажів транспортних засобів; податкові питання; організація перевезень специфічних категорій вантажів.
Велике практичне значення відіграє Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажу (КДПВ) (1956 р.). Її положення набрали законну чинність після 8 років розгляду і переговорів.
Конвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажу транспортними засобами за винагороду, коли місце прийняття вантажу і місце, здачі вантажу, які означені в договорі, знаходяться в двох різних країнах, з яких, принаймні, одна є учасником Конвенції.
Конвенція не застосовується до перевезень меблів при переїздах, небіжчиків і перевезень, здійснюваних згідно з міжнародними поштовими конвенціями.
Норми КДПВ носять імперативний характер. Забороняється встановлення не відповідних Конвенції умов у двосторонніх або багатосторонніх угодах. Допускаються зміни положень Конвенції шляхом спеціальних угод між країнами тільки для прикордонних перевезень.
Конвенція уніфіковано регулює основні питання договірних відносин з перевезення вантажу. Разом з тим, в рішенні деяких з них КДПВ посилається на норми національного законодавства.
Для перевезення вантажу в міжнародному сполученні необхідне укладання договору перевезення. Договір перевезення підтверджується випискою накладної. Накладна є доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (ст. 9 КДПВ). Однак, згідно ст. 4 КДПВ відсутність, невірність або втрата накладної не впливають ні на існування, ні на дійсність договору перевезення, тобто існування договору може бути доведене не тільки накладною, але й іншими відомостями.
Накладна складається в трьох примірниках, підписаних відправником і перевізником. Перший примірник накладної передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Утримання накладної передбачає наявність обов’язкових даних і відомостей, що вносяться сторонами за їхнім бажанням.
В накладній на міжнародне перевезення повинні бути вказані: дата і місце її укладання; найменування і адреса відправника; найменування та адреса перевізника; місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його подання; найменування і адреса одержувача; прийнята позначка характеру вантажу і засіб його упаковки, а у випадку перевезення небезпечних вантажів – їх звичайна визнана позначка; число вантажних місць, їх маркування і номери; вага вантажу брутто або виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; зв’язані з перевезенням видатки (перевізна плата, додаткові витрати, митні збори, інші витрати з моменту укладання договору до здачі вантажу); вказівки, що вимагаються для виконання митних та інших формальностей; вказівка, що перевезення виконується незалежно від будь-якого застереження, згідно з положенням КДПВ.
У випадку необхідності у накладній можуть також міститися вказівки про: заборону перевантаження; видатки, які відправник приймає за свій рахунок; суму виплат, які підлягають відшкодуванню при здачі вантажу; оголошену вартість вантажу і суму особливої зацікавленості у своєчасній доставці вантажу; інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; погоджений сторонами термін виконання перевезення; перелік документів, переданих перевізнику.
Сторони за договором перевезення можуть також внести в накладну будь-які інші вказівки, що будуть ними визнані необхідним (ст. 6 КДПВ).
У КДПВ форма накладної не визначена. Перевезення, що підпадають під дію КДПВ, виконуються згідно з накладною, розробленою Міжнародним Союзом автомобільного транспорту (МСАТ).
При прийомі вантажу до перевезення на перевізника покладається обов’язок з перевірки: правильності записів, зроблених у накладній відносно числа вантажних місць, а також їх маркування і нумерації місць; зовнішнього стану вантажу і його упаковки.
Якщо перевізник не має достатньої можливості перевірити правильність цих відомостей відправника, зовнішнього стану вантажу і його упаковки, він повинен зробити про це обгрунтовані застереження в накладній. Проте застереження не мають обов’язкової чинності для відправника, за винятком випадків, коли він у накладній зробив позначку про їх визнання (ст. 8 КДПВ).
Факт наявності або відсутності застережень перевізника має важливі юридичні наслідки. За відсутності у накладній мотивованих застережень діє презумпція, що вантаж і його упаковка були зовні в доброму стані у момент прийняття вантажу перевізником і що число вантажних місць, їх маркування і номери відповідають вказаним у накладній.
Поряд з цим перевізник зобов’язаний перевірити стан завантаження. Якщо перевізником упущена перевірка навантаження, то це може свідчити про порушення вимоги щодо турботи за схоронність вантажу в частині таких ризиків завантаження, про які перевізник володіє кращою інформацією, ніж відправник. Йдеться про вимоги, стосовно технічної справності рухомого складу або особливих властивостей спеціалізованого рухомого складу, що вимагають додержання особливих умов завантаження. У цьому випадку при заподіянні шкоди вантажу можливе притягнення перевізника до відповідальності.
Відправник несе відповідальність перед перевізником за шкоду, заподіяну особам, обладнанню або іншим вантажам, а також за будь-які витрати, викликані дефектами упаковки вантажу, за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив відносно цього належних застережень (ст. 10 КДПВ).
Відправник вантажу має право зажадати перевірки перевізником ваги вантажу або його кількості, виражених в інших одиницях виміру. Він може також зажадати перевірки вмісту вантажних місць. В свою чергу перевізник може зажадати відшкодування витрат, пов’язаних з перевіркою. Результати перевірок вносяться в накладну.
Відправник зобов’язаний своєчасно додати до накладної або надати в розпорядження перевізника необхідні документи і повідомити йому всі інші відомості, які вимагаються для виконання митних, санітарних та інших формальностей. Однак перевірка правильності і повноти цих документів і відомостей в обов’язки перевізника не входить.
Відправник несе відповідальність за всі витрати перевізника і збитки, заподіяні йому внаслідок неточності або недостатності обов’язкових вказівок в накладній або інших вказівок, що можуть вноситись у накладну.
Відправнику надається право оголосити цінність вантажу. Декларація вартості вантажу можлива за умови сплати відправником перевізнику обгрунтованої надбавки до перевізної плати, розмір якої визначається за згодою сторін (ст. 24 КДПВ). При цьому може бути встановлена сума спеціального інтересу в доставці на випадок втрати, пошкодження і прострочення в доставці вантажу у погоджений термін (ст. 26 КДПВ). Необхідно відзначити, що декларація вартості вантажу є не межею його реальної вартості, а межею відповідальності перевізника у випадку незабезпечення ним схоронності вантажу.
Основний обов’язок перевізника –доставити вантаж в пункт призначення в схоронності і своєчасно. Для виконання цього обов’язку перевізник повинен вжити всі належні заходи.
Відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця доставки вантажу, або видачі вантажу не тому одержувачу, що вказаний у накладній. Відправник втрачає це право з моменту, коли другий примірник накладної передано одержувачу або коли останнім заявлені до перевізника претензії, пов’язані з несхоронністю вантажу в дорозі або з простроченням у доставці вантажу. З цього моменту право розпорядження вантажем переходить до одержувача і перевізник повинен керуватися його вказівками.
Право розпорядження вантажем може належати одержувачу з моменту виписки накладної, якщо у накладній відправником зроблена такого роду вказівка. У цьому випадку при розпорядженні одержувача видати вантаж іншій особі, останній не має право призначати інших одержувачів.
При реалізації права розпорядження вантажем повинні додержуватися наступні положення: розпорядник вантажу повинен надати перевізнику перший примірник накладної, в яку повинні бути внесені нові інструкції, а також відшкодувати перевізнику витрати і збитки, викликані виконанням цих інструкцій; виконання цих інструкцій повинно бути можливим в момент їх одержання виконавцем, крім того, вони не повинні порушувати хід нормальної роботи підприємства перевізника і завдавати шкоди відправникам або одержувачам інших вантажів, а також не повинні ні в якому разі вести до поділу відправки.
Якщо з будь-якої причини, виконання договору на встановлених накладною умовах неможливе до прибуття вантажу в пункт призначення, то перевізник зобов’язаний запросити відповідної вказівки у особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Якщо обставини дозволяють виконати перевезення на інших умовах, ніж передбачено в накладній, і якщо перевізник не зміг своєчасно отримати вказівки від особи, що має право розпоряджатись вантажем, то перевізник повинен вжити всі належні заходи в її інтересах (ст. 14 КДПВ).
Термін доставки вантажу визначається сторонами і вказується в накладній. Якщо ж цей термін не був обумовлений, то визнається, що тривалість перевезення вантажу не повинна перевищувати час, необхідний у звичайних умовах для виконання такого перевезення сумлінним перевізником.
Не допускається посилання на несправність власного або взятого в оренду рухомого складу, бо перевізник несе повну відповідальність за справний стан своїх транспортних засобів.
Перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження з моменту прийняття вантажу до перевезення і до моменту його здачі, а також за прострочення в доставці. Ця відповідальність будується за принципом вини. Автори КДПВ виходили з того, що експлуатація автомобіля для дорожнього перевезення вантажу пов’язана з особливими небезпеками. Але ці небезпеки необхідно віднести до підприємницького ризику, за що перевізник несе не тільки повну відповідальність, але в зв’язку з яким він повинен виявляти особливу передбачливість.
Перевізник звільняється від відповідальності, якщо доведе, що втрата вантажу, його пошкодження або прострочення в доставці відбулися не з його вини, а внаслідок інструкції розпорядника вантажу, через дефект, властивий вантажу, або обставин, яких перевізник не міг уникнути і наслідки яких він не міг відвернути.
Перевізник звільняється від відповідальності, коли доведе, що несхоронніть вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов’язаного з однією або декількома обставинами: використання відкритих і не покритих брезентом автотранспортних засобів, якщо таке використання була обумовлено і про це є припис у накладній; відсутність або несправність упаковки вантажу, що за своєю природою схильний до втрати, псування або пошкодження без упаковки, або при незадовільній його упаковці; завантаження, укладка або вивантаження вантажу виконувалось відправником або одержувачем, або особами, що діяли від їх імені; природними властивостями деяких вантажів, внаслідок яких їм притаманна повна або часткова втрата або пошкодження, зокрема, внаслідок бою, корозії, гниття або впливу паразитів і гризунів; недостатністю або незадовільністю маркування або нумерації вантажних місць; перевезенням живих тварин (ст.17 КДПВ). Якщо перевізник доведе, що при обставинах, які склалися, несхоронність вантажу могла настати внаслідок хоча б одного з цих ризиків, приймається презумпція, що так відбулося насправді. Проте заявник претензії або позову в свою чергу може довести, що шкода ні повністю, ні частково не відбулася через ці особливі ризики (ст.18 КДПВ).
При міжнародних перевезеннях одержання вантажу є не обов’язком, а правом одержувача. Після прибуття вантажу на місце, призначене для розвантаження, одержувач має право зажадати передачі йому другого примірника накладної замість розписки і здачі йому вантажу. Одержувач зобов’язаний сплатити платежі із заборгованості, означені в накладній. У випадку виникнення суперечки з цього приводу перевізник не зобов’язаний пред’являти вантаж до моменту отримання гарантій про сплату платежу. При прийнятті вантажу, одержувачем робиться відповідна позначка в третьому примірнику накладної і зобов’язання перевезення вантажу вважається виконаним.
При видачі вантажу одержувачу без стягнення платежу, передбаченого договором перевезення, перевізник зобов’язаний сплатити відправнику відшкодування, що не перевищує суми такого платежу без шкоди для свого права регресу до одержувача.
При виникненні обставин, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття до місця вивантаження, перевізник повинен запросити інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовиться прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем. Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може зажадати його здачі до тієї пори, доки перевізник не отримав від відправника протилежних інструкцій.
Якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених накладною умовах неможливо, або після прибуття вантажу на місце призначення виникають перешкоди до його здачі перевізнику надається особливе право – негайно вивантажити вантаж, після чого перевезення вважається закінченим. В такому випадку перевізник приймає на себе зберігання вантажу. Він може довірити зберігання вантажу якій-небудь третій особі і в цьому випадку несе відповідальність лише за необачний вибір такої особи. Перевізник може продати вантаж, не очікуючи інструкцій від правомочної особи, якщо вантаж є таким, що швидко псується або якщо того вимагає його стан, або ж якщо видатки на зберігання вантажу виявилися б набагато більшими вартості вантажу. В інших випадках перевізник може також продати вантаж, якщо в розумний термін ним не буде отримане від особи, яка має право розпоряджатися вантажем, протилежних інструкцій. Виручена від продажу вантажу сума, за винятком витрат які підлягають відшкодуванню у зв’язку з борговими зобов’язаннями за накладною, а також понесених витрат на реалізацію товару, повинна бути передана в розпорядження правомочної за договором особи. Ця особа повинна сплатити належну суму перевізнику у випадку коли виручка не покриває означених витрат. Вантаж продається за нормами права, діючими в пункті продажу, або звичаями. Перевізник має право на відшкодування витрат, викликаних запитом інструкцій або виконанням отриманих інструкцій, якщо ці витрати не є наслідком його вини (ст.16 КДПВ).
Важливим моментом є процедура видачі вантажу. Тут припускається, що одержувач, якщо він приймає вантаж без застережень, отримав вантаж у стані, який описано у накладній.
Одержувач, що приймає вантаж і виявив його несхоронність, повинен зробити перевізнику застереження, які вказують загальний характер втрат або пошкоджень. При цьому, коли йдеться про помітні явні втрати або пошкодження, застереження повинні бути зроблені в письмовій або усній формі не пізніше ніж у момент прийняття вантажу. У відношенні ж непомітних з огляду поверхні вантажних місць втрат і пошкоджень застереження повинні бути зроблені у письмовій формі протягом семи днів з дня прийому вантажу, без урахування неділі і державних свят (ст. 30 КДПВ).
Застереження не є претензіями відносно відшкодування заподіяних збитків. Вони лише констатують у загальній формі, без зайвих подробиць, факти нестачі, втрати, псування або пошкодження вантажу. Але їх значення велике. У випадку прийняття вантажу без застережень вважається, доки не доведене зворотнє, що одержувачу здано вантаж у стані, означеному в накладній. Завдяки цьому на одержувача покладаються несприятливі наслідки, що випливають з такого приймання.
Шкода, викликана повною або частковою втратою вантажу, відшкодовується в розмірі вартості втраченого вантажу, а при псуванні або пошкодженні – в розмірі суми, на яку знизилася вартість вантажу. Крім того, підлягають відшкодуванню: плата за перевезення, митні збори, інші витрати, пов’язані з перевезенням вантажу у відповідності з розмірами шкоди. Інший збиток не відшкодовується (ст.23,25 КДПВ).
Розмір суми, що підлягає відшкодуванню при несхоронному перевезенні, визначається за вартістю вантажу в момент і у місці прийняття його до перевезення. При визначенні вартості вантажу повинні враховуватися офіційно встановлені ціни і біржові котування, а при їх відсутності – звичайна вартість товару такого ж виду і якості. Однак розмір відшкодування не може перевищувати 25 золотих франків за кілограм ваги, якої не вистачає, якщо не обумовлена вартість вантажу. Перерахування суми відповідальності у відповідну національну валюту виконується в день винесення судового рішення або в день, про який сторони домовилися.
Відшкодування збитків у зв’язку з простроченням терміну доставки можна вимагати лише у випадку, якщо перевізник одержує письмове застереження протягом 21 дня з дня видачі вантажу одержувачу. При простроченні у доставці вантажу перевізник повинен повернути частину перевізної плати, конкретний розмір якої визначається за кожну календарну добу затримки у договорі перевезення. Якщо сторона доведе, що в результаті прострочення мали місце додаткові збитки, перевізник зобов’язаний відшкодувати їх, але в розмірі, що не перевищує плати за перевезення. Більш значне за розміром відшкодування може бути зажадане з перевізника тільки у випадку проголошення спеціального інтересу в доставці.
Якщо вантаж не доставлений протягом 30 днів після закінчення погодженого терміну або 60 днів з моменту прийняття вантажу до перевезення і термін доставки не був погоджений, то це є безспірним доказом його втрати. Особа, яка має право розпоряджатися вантажем, може, при одержанні відшкодування за втрачений вантаж, просити у письмовій формі про її негайне повідомлення у випадку знаходження вантажу протягом року після сплати відшкодування. Прийняття такої вимоги підтверджується письмово. При одержанні повідомлення про знахідку вантажу його розпорядник може протягом 30 днів зажадати подання йому вантажу проти повернення отриманого їм відшкодування і сплати платежів згідно з накладною. За відсутності заяв з боку розпорядника вантажу право розпорядження знайденим вантажем переходить перевізнику (ст. 20 КДПВ).
Заявник вимоги може зажадати сплати відсотків на суму, яка підлягає відшкодуванню. Відсотки обчислюються з розрахунку 5% річних з дня направлення перевізнику претензії в письмовій формі або ж, якщо така претензія не подавалась, з дня подання позову.
Небезпечний вантаж, про який не проінформовано перевізника, може бути в будь-який момент і в будь-якому місці вивантажений, знищений або знешкоджений без всякого відшкодування. Крім того, відправник несе відповідальність за всі витрати і збитки, викликані передачею цього вантажу для перевезення або його перевезенням.
З усіх суперечок перевезення позивач може звернутися тільки в суд країни, на території якої відповідач має місце проживання або місцезнаходження свого основного комерційного підприємства чи відділення, яким був укладений договір перевезення, або знаходиться місце прийняття вантажу до перевезення, або місце, призначене для подання.
Повторне звертання з позовом у суд з приводу одного і того ж перевезення не допускається. Виключення складає випадок, коли рішення суду підлягає виконанню в країні, в якій порушується новий розгляд.
Термін позовної давності встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисних неправомірних дій термін позовної давності встановлюється три роки. Строк терміну позовної давності починається: у випадку несхоронності вантажу – з дня подання вантажу; у випадку втрати вантажу – з факту його втрати; при всіх інших умовах – по закінченні тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.
Пред’явлення претензії в письмовій формі призупиняє перебіг терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. Тягар доказу одержання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежать на тій стороні, що посилається на ці факти.
Якщо перевезення, умови якого визначаються єдиним договором, здійснюється послідовно декількома перевізниками, кожний з них несе відповідальність за все перевезення, причому всі наступні перевізники, починаючи з другого, стають учасниками договору перевезення на означених у накладній умовах. При цьому перевізник, який приймає вантаж від свого попередника, вручає останньому підписану їм розписку. Він повинен вписати своє ім’я і адресу в другий примірник накладної. У випадку необхідності він вносить письмові застереження.
Найважливіші питання організації дорожнього руху регулюються європейськими угодами, конвенціями і протоколами. Конвенції про дорожній рух 1949 р. і 1968 р. та європейські угоди, що їх доповнюють встановили єдині правила дорожнього руху, основні вимоги до автомобілів, причепів і водіїв транспортних засобів, визначили вимоги до реєстраційних номерів, відокремлювальних і розпізнавальних знаків транспортних засобів, допущенних до міжнародного руху, а також затвердили макети міжнародного і національного посвідчень водіїв.
Основні нормативні документи, що визначають порядок організації руху на дорогах, систему дорожніх знаків і сигналів, вимоги до рухомого складу, що були прийняті в Україні, розроблялись з урахуванням вимог Конвенцій та інших міжнародних документів.
Перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні здійснюється з перетином державних кордонів і пов’язане з виконанням певних прикордонних і митних формальностей. Митному контролю підлягають як вантажі, так і транспортні засоби.
Від того, наскільки спрощені і відпрацьовані митні процедури, залежать простої автотранспорту на кордонах та видатки перевізників. З метою спрощення процедур митного контролю на кордоні розроблені і застосовуються в залежності від регіону міжнародного перевезення вантажу наступні митні документи: єдиний адміністративний документ – в країнах, що входять в європейську асоціацію вільної торгівлі; Скандинавський митний паспорт – в скандинавських країнах; арабський маніфест – в ряді арабських країн.
Скороченню часу на митне оформлення перевезень на кордоні і зниженню транспортних витрат перевізників сприяють: Конвенції про міжнародне перевезення вантажу з застосуванням книжки МДП 1959 р. і 1975 р., що діють паралельно; Конвенція стосовно тимчасового ввозу автотранспортних засобів, що служать для комерційних цілей, 1957 р., яка дозволяє спростити митне оформлення ввозу автомобільного рухомого складу і виключити внесення заставних сум; Конвенція узгодження умов проведення контролю вантажу на кордонах 1982 р.
Митні конвенції про міжнародне перевезення вантажу з застосуванням книжки МДП (ще пойменовані Конвенціями МДП і ТІR) передбачають використання для транзиту митного документа, що називається книжка МДП (карнет ТІR). Ці Конвенції широко застосовуються в різноманітних регіонах Європи, Азії і Африки.
Конвенції передбачають можливість виконання перевезень в автомобілях і контейнерах під митними печатками і пломбами від митниці країни відправлення до митниці країни призначення, як правило, без митного догляду на кордонах за умови використання книжки МДП.
Важливими положеннями Конвенцій є звільнення вантажу, що перевозиться з додержанням процедури МДП, від сплати заставних сум, ввізного і вивізного мита і збору, а також те, що не вимагається спеціального митного документа або будь-яких гарантій на тимчасовий ввіз дорожніх транспортних засобів.
В Конвенціях наведені технічні вимоги до автотранспортних засобів і контейнерів, що допускаються до міжнародного перевезення вантажу з застосуванням книжки МДП, встановлений порядок допуску автотранспортних засобів і контейнерів до перевезень під митними печатками і пломбами, визначена відповідальність гарантійних об’єднань, дані визначення ряду важливих термінів, а також сформульовані положення про перевезення важковагових і негабаритних вантажів з додержанням процедури МДП.
Конвенціями передбачені також заходи до осіб, що винні в порушені законів або митних правил. Зокрема, передбачено, що будь-яке порушення положень Конвенцій тягне застосування до винного санкцій за законами країни, в якій це порушення було вчинене.
Особлива увага в Конвенціях приділена питанням порядку видачі книжок МДП. Кожна країна на певних умовах може надати деяким об’єднанням право видавати книжки МДП за умови, що надана ними гарантія покриває відповідальність, прийняту ними на себе у зв’язку з операціями, при яких застосовуються книжки МДП. При цьому гарантійне об’єднання несе відповідальність не тільки за вантажі, перелічені в книжці МДП, але також і за будь-які вантажі, що знаходяться в запломбованій частині транспортного засобу.
До перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП допускаються вантажні автотранспортні засоби і контейнери, що відповідають технічним вимогам конвенцій МДП і мають свідоцтва, видані компетентними властями країни, в якій проживає або має своє постійне перебування їх власник або перевізник.
Для виконання міжнародного перевезення вантажу із застосуванням книжки МДП необхідно заповнити бланки книжки, що оформлюється на кожне перевезення.
На кожний автотранспортний засіб або контейнер складається одна книжка МДП. Однак єдина книжка МДП може складатися на автопоїзд або на декілька контейнерів, навантажених на один автомобіль або автопоїзд. У цьому випадку у вантажному маніфесті книжки МДП повинно бути вказано окремо вміст кожного транспортного засобу або контейнерна.
Книжка МДП дійсна тільки для одного перевезення і повинна містити таке число відривних листків для її митного оформлення, яке необхідне для здійснення даного перевезення.
Заповнення книжки МДП є обов’язком перевізника. Спочатку заповнюється обкладинка книжки, а після завантаження, на основі міжнародної накладної заповнюється вантажний маніфест книжки з розрахунку два листки на кожну країну, включаючи країну відправлення і країну призначення. Вантажний маніфест складається на мові країни відправлення. Митні органи інших країн вздовж шляху сполучення можуть вимагати перекладу маніфесту на мову їхньої країни. У зв’язку з цим, рекомендується постачати водіїв завчасно підготованими перекладами. Вага, об’єм і всі розміри повинні бути наведені в метричних одиницях, а вартість – у валюті країни відправлення або у валюті, приписаній компетентними властями цієї країни.
Заповнена книжка подається митниці для подальшого оформлення (постановки штампів і позначок на корінцях, що залишаються) і відриву відповідного листа. Книжка МДП є документом суворої звітності і повинна бути повернута в АсМАП України.
Поверненню підлягають також всі книжки, термін чинності яких закінчився; книжки із зіпсованими або використаними всіма відривними листами; книжки, оформлені на автотранспортні засоби, що зняті з експлуатації.
Передача або перепродаж книжки МДП іншому перевізнику заборонений.
У випадку пошкодження митних накладень (пломб і печаток), пошкодження або втрати вантажу екіпаж повинен звернутися до митних органів або компетентних органів країни, на території якої відбулася ця подія, для укладання відповідного протоколу.
В’їзд і виїзд з країни автотранспортних засобів, що здійснюють перевезення вантажу і пасажирів, з точки зору митних формальностей в європейських країнах особливим документом не регламентуються, не враховуючи наявності дозволу і відповідної технічної документації. Тоді як у більшості країн Ближнього Сходу та в Ірані на автотранспортні засоби (окремо на тягач і на напівпричіп або причіп), що в’їжджають у країну, необхідно оформлювати митний документ на тимчасове ввезення, що називається “Митна талонна книжка” (карнет де пасаж).
Митна талонна книжка є міжнародним митним документом, встановленим “Митною конвенцією стосовно тимчасового ввезення автотранспортних засобів, які використовуються з комерційною метою”. Митна талонна книжки є документом, що гарантує сплату ввізного мита і збору, штрафів у випадку порушення правил оформлення книжки та інших приписів Конвенції. На її основі здійснюється і контролюється тимчасове ввезення і вивезення іноземних автотранспортних засобів без сплати митних податків і зборів у країни і з країн, що вимагають пред’явлення цього документа.
Митні талонні книжки виготовляють і продають своїм членам Міжнародна автомобільна федерація і Міжнародний союз по туризму.
На автопоїзд оформлюється дві книжки: одна – на тягач і одна – на напівпричіп. Їх термін чинності – один рік з моменту оформлення. Кожний лист книжки використовується на один в’їзд-виїзд автотранспортного засобу. Лист складається з трьох частин: двох відривних талонів для в’їзду (права частина), виїзду (центральна частина) і корінця листа, що залишається в книжці. При пред’явленні книжки митниця відриває відповідну частину листа, а на корінці робить позначку про в’їзд або виїзд, засвідчуючи її підписом і печаткою. Ці позначки є обов’язковими, бо без них не можна довести митним органам країни, в яку був пропущений автотранспортний засіб, факт виїзду з країни, що може потягти за собою стягнення митних штрафів. Крім цього, за відсутності в корінці позначки про виїзд з країни автотранспортний засіб не може бути допущено в цю країну при повторному в’їзді. Митна талонна книжка повинна оформлюватися французькою мовою. Її переоформлення на інший транспортний засіб не допускається.
В рамках країн-членів ЄЕС була розроблена і застосовувалася митна система “Т”. На основі системи “Т” був розроблений “Єдиний адміністративний документ” для митного оформлення вантажу при перевезеннях між ЄЕС і країнами Асоціації вільної торгівлі (АВТ). Він застосовується з 1988 року. Цей документ може застосовуватися при перевезеннях з країн АВТ в інші країни у випадку відсутності у них книжки МДП. При цьому оформлення єдиного адміністративного документа може виконуватися безпосередньо на кордоні.
З метою полегшення міжнародного перевезення вантажу шляхом скорочення вимог у відношенні додержання формальностей, видів і тривалості контролю, національної і міжнародної координації процедур контролю і засобів їх застосування була розроблена і укладена Конвенція узгоджених умов проведення контролю вантажів на кордоні (1982 р.).
Конвенція дає визначення різноманітних видів контролю, яким підлягають вантажі при перетині кордонів, і визначає заходи, що полегшують проведення контролю.
До інших важливих митних документів відносяться Конвенції, що стосуються контейнерів. Вони регламентують тимчасовий безмитний ввіз вантажених і порожніх контейнерів однієї країни на територію іншої. У Конвенціях сформульоване поняття контейнер, наведені технічні вимоги до контейнерів, які допускаються до міжнародних перевезень під митними печатками і пломбами, визначена процедура допуску і розпізнання цих контейнерів і порядок їх реекспорту, встановлені умови тимчасового ввезення. Зокрема, вказано, що вивезення контейнерів, повинно бути виконано протягом трьох місяців з дня їх ввезення через будь-яку митницю. Згідно з Конвенцією допускається використання тимчасово ввезених контейнерів один раз на внутрішніх перевезеннях до їх вивезення.
Процедура тимчасового ввезення передбачає, що власник або підприємство з експлуатації контейнерів, зобов’язане надати митним органам докладну інформацію про рух кожного контейнерна, включаючи дату і місце його ввезення і вивезення з країни, а також сплачувати ввізні мито і збір у випадку порушень умов тимчасового ввезення, встановленого Конвенцією.
З метою підвищення безпеки дорожнього руху і регламентації умов праці під час виконання міжнародних автомобільних перевезень була розроблена в 1970 р. КВТ ЄЕК ООН за участі Міжнародної Організації Праці ООН “Європейська угода про режим праці і відпочинку екіпажів автотранспортних засобів під час міжнародних перевезень” (ЄУРП).
Угода містить умови, яким повинні відповідати водії транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення, а також встановлює членам екіпажу цих засобів тривалість щоденного відпочинку, щоденну тривалість управління автотранспортним засобом, максимальний час безперервного управління, максимальну тижневу і двотижневу тривалість управління автотранспортним засобом.
Згідно з Конвенцією кожна країна повинна застосовувати на своїй території положення не менш суворі, ніж зазначені в ній (ст. 3 ЄУРП). Під час будь-якого міжнародного автомобільного перевезення підприємство і члени екіпажу повинні додержуватися у відношенні тривалості відпочинку й управління, а також у відношенні складу екіпажу приписів, встановлених національним законодавством, а також діючими арбітражними рішеннями і колективними договорами. Якщо національні приписи менш суворі, ніж положення ЄУРП, то виконується положення угоди (ст.4 ЄУРП).
Угодою регламентується вік водіїв, які можуть працювати на міжнародних перевезеннях. У загальному випадку до роботи допускаються водії віком від 21 року. Залучення більш молодих водіїв для перевезень пов’язане з цілою низкою застережень.
Склад транспортних засобів з більш ніж одним причепом (напівпричепом) або одним пасажирським напівпричепом з дозволеною масою понад 5 тонн, або автопоїзд з дозволеною вагою понад 20 тонн повинен супроводжуватися двома водіями або із заміною водія, починаючи з 450 км, якщо відстань перевезення більше цього нормативу (ст.10 ЄУРП).
Кожний член екіпажу повинен мати безперервний 11-годинний щоденний відпочинок протягом доби, передуючий будь-якому моменту, коли він виконує один з видів своєї виробничої діяльності.
Відпочинок може бути скорочено до 9 годин не більше двох разів протягом одного тижня за умови, що відпочинок повинен бути використаний у звичайному місці проживання.
За наявності двох водіїв і відсутності місця для сну, кожний член екіпажу повинен мати безперервний 10-годинний щоденний відпочинок протягом 27 годин, який передує будь-якому моменту виконання виробничої діяльності. За наявності місця для сну – не менше 8-годинний щоденний відпочинок протягом 30 годин.
Періоди відпочинку повинні використовуватися поза транспортним засобом, а за наявності місця для сну допускається використання транспортного засобу при знаходженні його на стоянці.
Загальний час управління між двома послідовними періодами щоденного відпочинку не повинен перевищувати 8 годин. Тривалість управління не повинна перевищувати 48 годин протягом тижня і 92 години протягом двох тижнів.
Тривалість безперервного управління не повинна перевищувати 4 годин, за виключенням тих випадків, коли водій не може досягнути придатного пункту для зупинки або місця призначення. У такому випадку тривалість управління може бути збільшена до 30 хвилин.
Для водіїв автопоїздів перерва повинна бути не менше 1 години. Ця перерва може бути замінена двома перервами по 30 хвилин кожна, розподіленими протягом щоденного періоду управління.
Для водіїв, за виключенням водіїв автопоїздів, при тривалості управління не більше 8 годин, повинна бути надана перерва після 4 годин роботи не менше 30 хвилин. Якщо тривалість управління перевищує 8 годин, водій повинен зробити дві перерви по 30 хвилин кожна.
Кожному члену екіпажу надається щотижневий відпочинок тривалістю 24 години, якому повинен передувати або слідувати за ним період щоденного відпочинку.
Водій може відступати від положень Угоди у випадку небезпеки, надання допомоги або у зв’язку з аварією, а також досягнення придатного пункту для зупинки (ст.11 ЄУРП).
Міжнародні автомобільні перевезення, що виконуються іноземним автотранспортом, в більшості країн оподатковуються різноманітними податками і зборами, пов’язаними з використанням доріг, видаванням дозволів, обмеженнями на ввезення і вивезення палива, з доходами і прибутками, що одержуються від перевезень, оформленням митних і статистичних документів безпосередньо на кордоні, обмеженнями габаритів, вагових параметрів, навантажень на вісь тощо.
Дані про збори публікуються в спеціальній літературі. Зокрема, такі дані наводяться в періодичних виданнях національних асоціацій міжнародних перевізників.
При міжнародних перевезеннях окремих видів вантажу діють спеціальні угоди. 18 європейських країн є учасниками європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (ДПНВ). Угода розроблена з метою створення уніфікованих правил міжнародних автомобільних перевезень небезпечних вантажів і складається з двох частин. В першій частині викладені приписи, що стосуються небезпечних речовин і предметів, тари і упаковки, а в другій частині – положення, що стосуються транспортних засобів, які використають для перевезення небезпечних вантажів.
Згідно з Конвенцією транспортні засоби, призначені для міжнародних автомобільних перевезень небезпечних вантажів, повинні перевірятись компетентними органами країни реєстрації на придатність до цих перевезень і мати спеціальне свідоцтво про допущення до перевезення, що складається на мові країни реєстрації і на одній з наступних мов: англійській, французькій або німецькій.
До міжнародних перевезень небезпечних вантажів допускаються тільки водії, які пройшли спеціальний курс підготовки і отримали відповідне посвідчення.
З метою поліпшення умов збереження якості продуктів, що швидко псуються, під час їх перевезення спеціальними транспортними засобами була розроблена і підписана Угода про міжнародні перевезення харчових продуктів, що швидко псуються, і про спеціальні транспортні засоби, призначені для цих перевезень (1970 р.).
Угода передбачає: визначення спеціальних транспортних засобів, що використаються для міжнародного перевезення продуктів, що швидко псуються; порядок перевірки відповідності спеціальних транспортних засобів вимогам міжнародного перевезення таких продуктів; засоби вимірювання і перевірки ізотермічних властивостей і ефективності пристроїв для охолоджування або для обігріву транспортних засобів; температурні режими всередині кузова транспортних засобів при перевезенні продуктів тощо.
Проблема боротьби із забрудненням атмосфери в останні роки набула глобального характеру. У зв’язку з цим за кордоном введені жорсткі стандарти на токсичність і та димність відпрацьованих газів (Правила ЕТК ООН № 49 EURO-2 і ЕURO-3). Обмеження шуму автомобілів регламентується правилами ЄЕК ООН №51.
¨ ¨ ¨ ¨ ¨