Технічний базис суспільства визначає галузеву структуру інженерних спеціальностей. У наш час існує близько 100 таких галузевих спеціальностей, так як один інженер не може бути однаково компетентним у конструюванні машин і мостів, реактивних двигунів і ткацьких верстатів.
Не зважаючи на різні спеціальності, основна задача для всіх інженерів одна – на основі наукових досягнень створити і експлуатувати системи, енергію, інформацію у найбільш корисних формах.
Інженери-механіки створюють і експлуатують системи, що перетворюють енергію для здійснення корисної механічної роботи. Вони мають справу з двигунами, різними машинами і механізмами.
Усі інженери однієї спеціальності поділяються на 6 груп.
1-а група – інженери-дослідники, або інженери-розробники, які розробляють принцип дії машини, займаються технічним прогнозуванням.
2-га група – інженери-системотехніки, які розробляють структуру технічного об`єкта, встановлюють зв`язок між окремими його вузлами та елементами.
3-я група – інженери-конструктори, які розробляють конструкцію технічного об`єкта, його форму.
4-а група – інженери-технологи, які розробляють спосіб виготовлення технічного об`єкта, вибирають технологічне устаткування, планують раціональну організацію взаємодії людей і техніки в процесі виробництва.
5-а група – інженери-виробничники, які реалізують інженерний проект в металі, організовують і керують виробництвом.
6-а група – інженери-експлуатаційники, які займаються правильною експлуатацією технічних об`єктів, щоб отримати максимальний ефект від функціонування.
У зв`язку з цим пригадується випадок, що стався ще в дореволюційній Росії. У ті роки Росія в плані технічного розвитку була слабко розвиненою країною, технологія на підприємствах була відсталою. На російських заводах працювали не тільки машини, але й інженери з Європи, Америки.
Одного разу господар заводу на Уралі купив дорогу машину у американців. Після установки і пуску машини він відмовився від подальших послуг американців. Через деякий час машина зупинилась. Як не намагались доморощені умільці розгадати секрет заморської техніки, машина стояла. Робити нічого. Господар викликав американського інженера. Мовчки обійшовши машину з усіх сторін, уважно розглядаючи вузли та елементи, він попросив ковадло. Розмахнувся і кудись вдарив. На великий подив присутніх машина запрацювала і вийшла на нормальний режим роботи. Господар похитав головою і запросив американського спеціаліста до себе в кабінет.
- Скільки хочете отримати за роботу?
- 1001 долар, - відповів інженер.
- Чому так багато? Ви ж тільки й зробили, що вдарили один раз!
- За те, що я вдарив, я беру один долар, а за те, що я знаю куди і як ударити, я беру 1000 доларів.
От для того, щоб знати куди і як вдарити, доводиться довго і наполегливо вчитись.
В останні роки технічні ВНЗ надавали перевагу спеціальній, а не професійній підготовці. У результаті випускались спеціалісти, що знали галузь техніки, а не професіонали, що могли б працювати конструктором, технологом, виробничником, експлуатаційником. При такому підході інженер був позбавлений уміння, схильний до дилетантства, тобто поверхневих, верхоглядних суджень із технічних питань.
Реформа вищої школи повинна усунути вказані невідповідності і недоліки.